Перший номер районної газети під назвою «Червона зірка» вийшов 25 серпня 1929 року і був віддрукований у Дніпропетровську накладом 200 екземплярів. Під назвою вказувалось: «Щомісячна газета Близнюківського РПК, РВК і РК ЛКСМУ». Першим редактором був Баторський (ініціали невідомі). А регулярно газета почала видаватися, починаючи з 22 травня 1930 року. Того ж року, з 20 червня, газета виходить під назвою «До нового життя», наклад – 4000 екземплярів, періодичність – два рази на тиждень. З 1934 року районка стала видаватися під назвою «Більшовик», а з 15 травня 1938 року змінено назву на «Комуніст».
У період окупації району (з жовтня 1941 по 1944 рік) газета не видавалася. Відновилося видання газети з 23 лютого 1944 року під назвою «Соціалістичні лани». Декілька місяців вона виходила у форматі листівки, потім двічі на тиждень на двох сторінках спершу тиражем 750 екземплярів, потім – 1500, а з серпня 1946-го – 2000. З грудня 1958 року на відзнаку 40-річчя радянської влади на Україні газета починає виходити тричі на тиждень на чотирьох сторінках.
У зв’язку з ліквідацією району (2 травня 1962 – 31 серпня 1965 років) газета не видавалася. Після відновлення району відновився і вихід райгазети під нинішньою назвою «Нове життя» – перший номер вийшов 1 квітня 1965 року, а редактором був І.П.Руденко.
У 1932 році редактором газети прислали Дмитра Михайловича Гармаша. Це був принциповий більшовик, який володів гострим пером, чуйний, турботливий керівник, який відразу почав користуватися повагою серед працівників редакції та друкарні. З ним приїхав молодий і талановитий юнак Микола Максимович Піскун, який теж показав себе здібним газетярем.
Газета активно сприяла проведенню генеральної лінії партії на селі, сміливо викривала на своїх сторінках недоліки в роботі та дії антирадянських елементів. Особливо була розгорнута боротьба проти куркульства, яке надавало жорстокий опір колективізації. У цій боротьбі використовувались різні жанри, зокрема нерідко застосовувались карикатури. Газета широко висвітлювала та розповсюджувала кращий досвід колгоспів та радгоспів, передових людей колгоспного виробництва, сприяла розгортанню соціалістичних змагань, становленню таких передовиків колгоспного виробництва у перші роки колективізації, як Ніна Мироненко – бригадир колгоспу «Комінтерн» (пізніше «Радянська Україна»), Вдовенко із колгоспу «Друга п’ятирічка» (пізніше радгосп ім. газ. «Известия»), Сидоренко із колгоспу «Нове життя» (пізніше колгосп ім. Ілліча), згодом перших орденоносців серед працівників сільського господарства Близнюківщини. Усіх їх відзначили орденом Трудового Червоного Прапора, а нагороди вручав у Москві сам Калінін. Такі видні колгоспні ватажки, як Н.Грищук, П.Панасовський просто зобов’язані своїм висуванням райгазеті. Коли, наприклад, вирішувалось, кого рекомендувати головою правління у створену артіль «Комсомолець», то начальник політвідділу Близнюківського МТС Щербаков вважав за потрібне продивитися підшивку газети і, знайшовши там статтю Н.Піскуна про секретаря комсомольської організації цього колгоспу Миколу Грищука, поїхав у господарство, перебалакав з людьми, з цим енергійним юнаком, переконався в правильності підмічених газетою рис цього ватажка колгоспної молоді і порекомендував його колгоспним зборам: «Господарство носить назву «Комсомолець», нехай і голова буде комсомолець, пропоную Миколу Грищука». До війни і після війни аж до виходу на пенсію доручали односельці керувати йому колгоспом. Правда, була перерва, коли районна влада висунула його на директора Криштопівської МТС.
З перших днів працівники районної газети прагнули всебічно висвітлювати життя району, виховувати трудящих в комуністичному дусі. Вони широко висвітлювали не тільки економічне, а й культурне життя району, сприяли розвитку виробничої та політичної активності трудящих, показували форми і методи їх участі в розвитку та підйомі суспільного господарства, у впровадженні кращої організації праці, в боротьбі за зміцнення дисципліни та турботливе ставлення до соціалістичної власності.
В цьому плані добре себе показав молодий газетяр Олексій Андрійович Линник, який вийшов із наборщиків. Його фейлетон, що критикував недоліки у благоустрої райцентру, отримав широкий розголос не тільки в районі, а й області, став відчутним поштовхом у поліпшенні стану селища Близнюки. Старанним, оперативним працівником зарекомендував себе і Михайло Григорович Стріляєв.
Слід сказати, що в довоєнний період в редакції районної газети працювало багато талановитих газетярів. Про це свідчить той факт, що багатьох з них було висунуто до обласного друку та радіо або на партійні керівні посади. Так Л.Гармаша було висунуто на посаду першого секретаря Краснопольського райкому партії нинішньої Сумської області. Мельник, який його замінив, через деякий час був направлений до обласної ради. Є.Орленко, який пізніше став редактором, згодом теж був направлений до обласного друку редактором обласної комсомольської газети «Ленінський шлях». Очевидно, це не було випадковістю, оскільки й до роботи в редакції і під час неї Євдоким Іванович був тісно пов’язаний з районною комсомольською організацією, обирався в її керівні органи. Також М.Піскуна було направлено в Дрогобицьку обласну газету, а А.Линника – в Молдовію. Останнім довоєнним редактором районної газети був Селезньов.
Враховуючи той факт, що у північній частині району (Надеждине, Валер’янівка) жили в основному росіяни, також багато їх приїхало в 1933-му році по переселенню, редакція, на початку свого існування, частину матеріалів друкувала російською мовою, іноді російською мовою були й цілі сторінки.З жовтня 1941 по 1944 роки районна газета не видавалася – район було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Під час війни героїчно загинули А.Линник та М.Стріляєв (останній ще в грудні 1942 під Москвою).
Після війни М.Піскуна було висунуто в армійську газету, де він дослужився до підполковника і заступника редактора флотильської газети Каспійської військової флотилії. Після демобілізації працював у «Зорі Полтавщини».
Відновилося видання газети з 23 лютого 1944 року під назвою «Соціалістичні лани». Декілька місяців вона видавалася форматом листівки – розміром ледь більшим за розмір листка учнівського зошита – далися взнаки труднощі воєнного часу.
Випускалась газета двічі на тиждень на двох сторінках нинішньої її величини: спершу тиражем 750 примірників, потім 1500, а з серпня 1946 року – 2000 екземплярів. З 25 грудня 1958 року з нагоди відзначення 40-річчя радянської влади в Україні районна газета починає виходити тричі на тиждень на чотирьох сторінках.Із довоєнного складу працівників залишився тільки Ф.Володченко, який був відповідальним секретарем, також він став «душею» газети та учителем нового творчого колективу. Він, до слова, і запропонував нову назву газети – «Соціалістичні лани».
8 жовтня 1944 року прийшов працювати до редакції Л.Кагановський – сімнадцятирічний складач, син та учень першого складача А.Кагановського. Його взяли в редакцію на посаду інструктора. Двома роками пізніше штат редакції поповнився фронтовиком Г.Орищенком. Л.Кагановський (після одруження Л.А.Мухін) довгий час, починаючи з 1953 року, працював на посаді відповідального секретаря. Г.Орищенко показав себе сміливим, принциповим журналістом. Він не боявся писати фейлетони навіть на керівних осіб, якщо вони допускали відхід від радянської демократії і моралі. Особливо стали дієвими та запам’ятались його фейлетони «Дунінський жених» про амурні походеньки голови колгоспу та «Вибрик керівника» про заборону кіносеансів під час збиральної кампанії заступником голови райвиконкому. Разом з Л.Мухіним Г.Орищенко вів відділ «Близнюківський перець».
Газета також активно брала участь в боротьбі за надання підтримки фронту, відродження народного господарства у післявоєнний період. Значний внесок газети в боротьбу за високий урожай 1947 року – організований нею рух за підвищення зборів зерна навколо надрукованого звернення колгоспників артілі «Червона Тернівка» «В похід за стопудовий урожай» було позитивно відзначено обласними газетами в огляді «Соціалістична Харківщина».
Після війни редакторами працювали І.Губар, Е.Кімлач, Рубан, яких направили на роботу в Західну Україну, потім – В.Батракова, І.Трегубов, С.Гноєвий.
У 1950 році після демобілізації став працювати інструктором редакції П.Заїка – талановитий газетяр. З його іменем пов’язаний початок регулярного друку в газеті фотознімків із життя місцевих колгоспів, радгоспів та району загалом. Пізніше П.Заїка працював кореспондентом «Радянської України» у Житомирській області.У п’ятдесятих роках в редакції працювало три жіночки: Лимаренко – інструктором, Осадча – літпрацівником (пізніше працювала коректором в журналі «Прапор»), Теренко – літпрацівником (згодом переїхала до Москви і була дописувачем в одній багатотиражці).
У 1952 році вперше в редакції була створена партійна організація. Першим і беззмінним її секретарем був Л.Мухін.Коли у 1958 році районка стала видаватись на чотирьох шпальтах, і збільшився штат редакції, в газету прийшли А.Данилейко, Н.Мороз, А.Провозин (згодом був кореспондентом ТАСС).Власне, щодо самого приміщення, то після звільнення району редакція та друкарня знаходилися в будинку по вул. Ветеринарній (де пізніше жив воєнком Ланін). Потім – по вул. Куйбишева, 1. Після переходу на чотири сторінки – по вул. Радянській, де був райком ДТСААФ. У 1958 році після попередньої розмови з облуправлінням культури (начальник Сурина) перший секретар райкому партії В.Колєснік послав Л.Мухіна в управління, де він вибрав проект та виклопотав кошти для початку будівництва приміщення редакції та друкарні. Будівництво було здійснено редактором С.Гноєвим по вул.Комсомольській, де і нині є друкарня.З 2 травня 1962 по 30 серпня 1965 року у зв’язку з ліквідацією району газета не видавалась. Основний склад працівників редакції було направлено працювати в газету «Радянське слово» та радіо сільського парткому Лозівського виробничого управління Лозівського району, куди влився Близнюківський район. Увесь період злиття районів тут пропрацювали А.Данилейко та Л.Мухін, які намагались, щоб робота працівників Близнюківського району систематично висвітлювалась на сторінках газети та в передачах місцевого радіо. Слід зазначити, що на той час багато висуванців газети стали маяками для всього району. Наприклад, таким став ланковий із колгоспу імені Петровського Г.Курбацький, який за пропозицією Л.Мухіна наслідував приклад Світличного і зі своєю механізованою ланкою почав вирощувати цукрові буряки з мінімальними затратами ручної праці. Вибір було зроблено правильно. Ланка Г.Курбацького довела, що вирощування цукрових буряків можна повністю перекласти на плечі техніки. За високий урожай, вирощений з мінімальними затратами людської праці, Г.Курбацький та його товариші нагороджені орденами та медалями. До слова, Г.Курбацький був делегатом XXXIII з’їзду КПРС, членом бюро Харківського обкому партії.Після відновлення району відновився і вихід районної газети. Перший її номер уже під новою назвою «Нове життя» вийшов 1 квітня 1965 року. Редактором став І.Руденко, а співробітниками, перш за все її «костяк» – А.Данилейко, М.Мороз, Л.Мухін. З перших днів відновлення роботи районної газети в редакції почала працювати Г.Щербакова, яка виявилася здібним газетярем. З часом її перевели на самостійну роботу редактором місцевого радіо. Пізніше вона працювала головою райкому профспілки працівників сільського господарства.Багато ініціативи у питаннях сільського господарства виявив А.Данилейко. Він постійний автор фейлетонів, гуморесок, віршів, сатири. Л.Мухін як відповідальний секретар був свого роду начальником штабу. На його рахунку нововведення по верстці газети. Також Л.Мухін був засновником та першим виконавцем тематичних сторінок «Комсомольський вісник» та «Трибуна вчителя» – сторінок, поява яких була позитивно схвалена обласним друком («Красное знамя»), та які витримали випробування часом.Добре знаючим редакційну кухню та здібним у всіх напрямках показав себе М.Мороз – свого часу теж працював відповідальним секретарем. Майже з самого початку відбудови районки коректором працював Л.Толстой. Із фотографів хорошими фотокорами були Плешаков, М.Родічев, А.Сайгак.Із 1966 року заступником редактора був І.Базій, який також понад десять років очолював партійну організацію редакції. Великий внесок він зробив у висвітлення військово-патріотичної тематики.У 1967 році на роботу був прийнятий В.Погожих. Двадцятирічний юнак відразу привернув до себе увагу свіжістю пера та володінням широкого діапазону газетних жанрів. З 1969 року з великої кількості сількорів було висунуто в газету Ф.Вроду. Про авторитет уже можна було судити з того, що підряд два періоди він обирався секретарем парторганізації редакції та друкарні. Таким був колектив редакції у сімдесяті роки. Газета на той час мала декілька грамот – як переможець республіканських конкурсів за висвітлення жнив – четвертого року дев’ятої п’ятирічки, хороше висвітлення комуністичного виховання, у зв’язку з виходом п’ятитисячного номера газети. Також нагороджувалась сама газета та її робітники за військово-патріотичне виховання, та, крім того, першою премією видавництва «Дніпро» за пропаганду його видань. За висвітлення комсомольського життя району «Комсомольським вісником» трудовий колектив було нагороджено премією обкому комсомолу.Протягом усього періоду існування газети читачі мали змогу дізнатися про розвиток районної газети, про те, якою вона була, як змінювалася з плином часу, хто стояв у витоків її створення і в період подальшого існування. Змінювалися часи разом з ідеологією, вже понад два десятиріччя пройшло, як не стало тієї держави, в якій газета народилася і тривалий час жила, та районка продовжує існувати і нести нову інформацію своїм читачам. Незмінним же лишився зв’язок журналістів з нашими головними помічниками – дописувачами. В редакції кожен лист, кожен телефонний дзвінок зустрічаємо з вдячністю, бо це ознака небайдужості та віри в друковане слово.Зрозуміло, що головним натхненником та ідеологом в усі часи в кожному засобі масової інформації є керівник. У нашому випадку – редактор. На жаль, не про всіх залишилася повна інформація. Та останні тридцять років ще в пам’яті багатьох, то пропонуємо згадати цих шанованих у суспільстві людей: В.Погожих, який після Близнюків невдовзі очолював обласне управління по пресі, М.Дацун, Ю.Литвин, який пізніше став редактором Лозівської газети, яку неодноразово відзначали як одну з кращих в області, Ф.Врода. Його на нелегкому редакторському кріслі змінив молодий, але дуже енергійний, знаючий, комунікабельний О.Бухтатий. Тепер він працює в Кабміні. Тетяна Захарчук відома в районі своїм журналістським талантом та організаторськими здібностями, а зараз близнюківці із задоволенням слухають її цікаві та змістовні передачі по радіо. Чимало неординарних людей у свій час працювало в колективі редакції – що це дійсно так, підтверджують думки наших земляків. Не треба й представляти Л.Мухіна, В.Грубник, колишній журналіст з активною життєвою позицією. Наші колишні уважні читачі добре пам’ятають і чудові фото кореспондентів М.Пенкова та М.Родічева. Подобалися розповіді про людей праці, написані В.Безверхнім. Цей перелік ще можна довго продовжувати – словом, чимало справжніх спеціалістів поєднали в той чи інший період свого життя любов до друкованого слова саме з нашою газетою.
Колектив редакції
One thought on “Історія газети”