Вівторок, 26 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Мова має значення! Особисте

Мова має значення! Особисте

Коли мені було 5 років, моя бабуся (мамина мама) почала вчити мене читати українською. Переважно наші «уроки» проходили на луках і в балці, де ми з бабусею пасли сільську череду. Букварем і читанкою була районна газета «Нове життя».

Читати я навчилася швидко, і скоро вже виразно прочитувала всю газету – від назви газети до складу її редакції. Одного дня мій батько дізнався про мої успіхи в читанні і заборонив бабусі вчити мене української мови, бо це лише заважатиме мені в майбутньому.

«Щоб чогось досягти в Радянському Союзі, треба вчити російську», – сказав він.

Мій батько, стовідсотковий німець за походженням, народився в Абхазії, в німецькому селі, де також свого часу народилися його батьки, куди малими дітьми були привезені його діди і баби. 
В неповні 4 роки його, як ворога народу, депортували до Акмолинської області.

Там, від голоду, тифу, непосильної праці в концтаборах, померли його обидві бабусі, тітка, двоє дядьків, шестеро двоюрідних братиків і сестричок, молодший новонароджений братик і багато інших родичів. Його батька (мого діда) забрали в так звану «трудармію», звідки він повернувся через майже 15 років.

Старші батькові братик і сестричка, 8 і 6 років, через депортацію так і не вчилися в школі, то й залишилися неписьменними. Сам батько закінчив у Казахстані 5 класів російської школи, грамотно і красиво писав російською, а рідної німецької мови він вже майже не знав. Ті німецькі слова, які іноді зринали в його пам’яті, – це те, що встигла вкласти в його малу голівоньку його бабуся (мамина мама), яка не знала російської і вчила онуків німецьким молитвам, і вони з тими молитвами ходили від двору до двору в казахських селах і просили милостиню, щоб не померти з голоду в той час, коли їхня мати лежала при смерті на купі соломи в чужій стайні.

Весь батьків рід тоді був принижений, зґвалтований, майже знищений фізично, втоптаний в багнюку, беззастережно оголошений ворогами народу за єдину провину – національність. В батькову голову Радянська влада «вбила» голодом і смертями його родичів найважливішу «науку» в його житті: щоб стати чимось, треба забути, хто ти є, забути своїх пращурів, материну мову, бабусину молитву. Треба вчити російську мову – і тоді тобі, безродньому-безплеменному, можливо, буде щастя.

Це тепер я розумію, що зробили з моїм нещасним батьком НКВД-шники, вчителі, армія. Тоді ж, у 5 років, я не розуміла, для чого мені ще раз вчитися читати, коли я вже так гарно читаю. А бабуся лише хитала головою, коли батько «переламував» мене на російську граматику. Дякувати Богу, вдалася я кмітливою і скоро вже так само виразно читала російською, як і українською.

До школи я пішла в 6 років. Школа була сільська, українська. Вдруге мене «ламали» в мовному відношенні на першому курсі інституту, де навчання все було російською. І це було нестерпно, враховуючи термінологію в біології, ботаніці, фізиці, хімії, вищій математиці тощо. Пам’ятаю, як засмутилася бабуся, коли я приїхала до неї на канікули і з порогу заговорила російською. Вона тоді сказала: «Прошу тебе, не руси, говори нормально»…

Втретє мій вибір щодо мови був власним і свідомим, коли я, після проголошення Незалежної України, перейшла у спілкуванні від слобожанського суржика на українську мову.

І вчетверте я зіткнулася з мовним питанням 10 років тому, коли мені, що не знала ні слова і навіть боялася звуків німецької мови, довелося на старість вчити рідну мову моїх німецьких дідуся і бабусі, віддаючи цим мій борг перед ними і перед моїми пращурами.

Та все ж, найріднішою з усіх мов на світі для мене завжди була і є українська,  – мова, якою мені співала колискову моя бабуся-українка. Вона навчила мене багатьох казок і пісень, які я тепер розповідаю і наспівую моїм онучкам. Бабусин голос звучить, ніби живий, і я вірю, що колись мої онучки будуть наспівувати їх вже своїм онукам, і так житимуть вічно і моя бабуся, і моя мова.

Olena Kreibel

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *