МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ
ДЕСЬ У КУТОЧКУ КІМНАТИ.
ЦЕ У МЕНІ ГІРКО ПЛАЧЕ
ГОРЕМ ЗНЕСИЛЕНА МАТИ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…
ТІЛЬКИ МЕНЕ НЕ ЖАЛIЙТЕ.
ЦЕ У МЕНІ ТИХО ПЛАЧУТЬ
ВСІ ПОГВАЛТОВАНІ ДІТИ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…
ПО ЗГАРИЩІ ХОДИТЬ БАБУСЯ…
ВОРОГ СПАЛИВ ЇЇ ХАТУ,
СЬОГОДНІ Я З НЕЮ ЛИШУСЯ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ
I ЗАКРИЧУ ДИКИМ ЗВІРОМ.
ВОЇН В МЕНІ ЗАРАЗ ПЛАЧЕ,
БО ПОБРАТИМ ЙОГО ЗГИНУВ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…
ХЛІБ НА ПОЛЯХ ДОГОРАЄ…
ПІДЛО, РАКЕТАМИ З НЕБА
ВОРОГ ЖНИВА В НАС СПРАВЛЯЄ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…
БО ВЖЕ НЕСИЛА ТЕРПІТИ.
ЗЕМЛЮ З-ПІД НІГ ЗАБИРАЮТЬ,
КАЖУТЬ: НЕ ГІДНІ МИ ЖИТИ.
МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…
І ПОМОЛЮСЬ В ПОРОЖНЕЧІ.
ЗНАЮ, ЦЕ БОГ В МЕНІ ПЛАЧЕ
І ОБІЙМАЄ ЗА ПЛЕЧІ.
Автор: Надія Ковальчук
