Держава гарантує усім своїм громадянам та іншим особам різноманітні права та свободи, серед яких є право на життя, свободу, особисту недоторканість та інші. Для забезпечення цих прав у державі створені та функціонують різні правоохоронні органи, одним з яких є Національна поліція. Серед поліцейських є й жінки, які виконують роботу правоохоронців на рівні чоловіків. Слідчими відділення №1 Лозівського РВП ГУНПУ в Харківській області є лише дві красиві жінки – майор Яніна Беденко та капітан Оксана Василенко. Про те, як вони суміщають материнство і далеко не жіночу роботу, – піде мова в цій статті.
Слідчі Близнюківського відділу поліції
Близнюківська міліція за останні роки пройшла декілька реорганізацій і наразі це відділення №1 Лозівського РВП ГУНПУ в Харківській області. Для того, щоб зрозуміти, скільки обов’язків лежить на плечах слідчого, треба в цьому розумітися. Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого – учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою.
А простіше, як кажуть Яніна і Оксана: «Всі трупи наші. Де кримінал – там і ми. Вбивства, пограбування, шахрайства. Втім, до цього, як це не страшно звучить, ми звикли. А ось зараз, під час війни, слідчі займаються ще й безвісти пропалими людьми. Ми призначаємо ДНК-експертизи по біологічних зразках рідних. І найстрашніше – це очі матерів, які шукають своїх безвісти зниклих дітей. Загальнокримінальний напрямок вчинення злочинів змінився ще й в плані того, що з’явилося багато незареєстрованої зброї та активізувалися шахраї». І в один голос додають: «Будь ласка, напишіть великими літерами: ЛЮДИ, НЕ ПЕРЕХОДЬТЕ ЗА ПОСИЛАННЯМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ВИПЛАТ, то працюють шахраї! Вже багато жителів Близнюківської громади потрапили на їхній гачок. Близнюківці самі собі шкодять, а в результаті – нерозкриті справи, бо кінців не знайдеш».
З 2016 року в слідчому відділі Близнюківського відділу поліції працювало четверо слідчих, бо разом з дівчатами справи вели Маник Владислав та Лагутін Єгор, а ось з 2020 року – Беденко та Василенко залишились самі, обслуговуючи ту саму територію Близнюківщини в 96 населених пунктів, як і раніше. Загалом супровід кримінальних проваджень здійснюють оперативні підрозділи поліції, але на практиці весь обсяг цієї роботи зараз лежить на тендітних плечах Яніни та Оксани.
Майор Яніна БЕДЕНКО
Народилася і виросла Яніна в селі Добровілля і з дитинства мріяла бути поліцейською. То після закінчення школи вступила до Харківського педагогічного університету ім. Г.Сковороди на юридичний факультет. Четвертий курс закінчувала вже на заочному відділенні, бо з 2001 року почала працювати у Близнюківському відділку міліції уповноваженою кримінальної міліції у справах дітей. Саме тоді й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Олександром Беденком, який був начальником слідчого відділу. «Саша багато чому навчив мене. Можна сказати, що в кримінальних справах був моїм наставником. Я до цього часу іноді раджуся з ним і отримую необхідні настанови, – розповідає Яна. – Розписалися ми в обідню перерву 6 липня 2002 року, бо часу на весілля не було. Якраз розслідували важливу справу. У нас є син Назарій, і йому вже 18 років. Завдяки його спокійному та врівноваженому характеру я мала змогу всю себе віддавати роботі, адже у нашій професії інакше не можна, бо від розслідування залежить доля людини. Якщо я недопрацюю, то покараною може бути безневинна людина, а злочинець продовжуватиме свої брудні справи далі».
Так розпорядилася доля, що чоловік Яніни працює за кордоном, а син Назарій категорично не хоче йти вже проторованим професійним шляхом своїх батьків, то обрав професію лікаря і зараз навчається в Івано-Франківському національному медичному університеті.
Тож Яніну, яка після ненормованого робочого дня повертається додому, зустрічає розкішний красунчик – рижий кіт Нео, якого кошеням слідча підібрала в Новоолександрівці під час розгляду чергової справи.
«Я люблю свою роботу, незважаючи на її грубість чи, можливо, далеко нежіночий характер. Завдяки тому, що чоловік теж працював у правоохоронних органах, ми знаходили порозуміння і між собою, і у вихованні нашого сина. Та й Назарій ріс світлою і спокійною дитиною. Він рано подорослішав і якось не по-дитячому серйозно та з розумінням ставився до моєї роботи. Зараз він дорослий чоловік, але мені дуже не вистачає його теплих обіймів та заспокійливого: «Мам, все буде добре». Хоча ці слова він мені повторює і зараз, коли телефонує з місця навчання».
Капітан Оксана ВАСИЛЕНКО
Відразу після закінчення Близнюківської школи дівчина вступила до Луганського університету внутрішніх справ, де навчалася на заочній формі. Паралельно закінчила Школу міліції в місті Щастя, після чого почала працювати у патрульній поліції Лозівського відділення міліції. На той час Оксані було лише 17 років.
У 2004 році вона познайомилась з майбутнім чоловіком Віталієм Василенком, теж поліцейським. З часом молоді люди зареєстрували шлюб. До слова, сталося це в День святого Валентина.
Спільна робота давала розуміння її важливості для кожного із подружжя та робила сім’ю міцнішою. У 2007 році Оксана стала слідчим Лозівського відділення, а через рік в сім’ї поліцейських народився син Владислав, ще через п’ять років – і молодший Кирило.
Вийшовши з декретної відпустки, Оксана почала працювати слідчим вже у Близнюківському відділі поліції. Вона каже: «Робота у нас важка, але цікава. Я постійно думаю, аналізую, як розв’язати всі вузлики справи і докопатися до істини. На сім’ю часу виділяю дуже мало. Рада, що чоловік поліцейський, то розуміє специфіку моєї роботи. Владик допомагає виховувати молодшого брата. Змалечку може й нагодувати його, і перевдягнути. А зараз сини вже підросли, то з розумінням намагаються ставитися до моєї постійної зайнятості. Хоча моя професія дітям не на руку: я будь-яку їхню шкоду відразу вираховую. Все-таки багаторічний професійний погляд на місце злочину (сміється) допомагає розбиратися в сімейних стосунках. Я рада, що у нас народилися хлопчики. Мені здається, що з ними легше домовитися. Та й в силу професійної діяльності я звикла до того, що чоловіки повинні слухати мої накази.
Це я так жартую, бо вдома я закохана покірна дружина і любляча мама, яка обожнює свою непосидючу родину. Сини захоплюються спортом, ходять в музичну школу на клас гітари. У нас є свої традиції. Хоча у вільний час, якого дуже мало, я обожнюю відпочивати з сім’єю там, де немає людей. А ще, звичайно, можу й «зависнути» в своїх думках, вибудовуючи ту чи іншу версію чергового злочину, щоб зуміти його розкрити».
У родині Василенків теж є пухнастий улюбленець – це чорний кіт Фімка, якого беззахисним кошеням Оксана підібрала біля Близнюківського суду.
Слідчий – це спосіб життя
Блондинка і брюнетка, Яніна і Оксана – жінки, яких об’єднує емоційно виснажлива робота. Адже слідчий-криміналіст займається розслідуванням вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть людини, злочинів статевої спрямованості тощо.
У кожної з них величезний обсяг роботи, але за потреби жінки-слідчі допомагають одна одній, бо розуміють наскільки важливо в цій професії залишатися врівноваженими та об’єктивними.
Яніна ділиться: «Іноді, листаючи фотографії в телефоні, я сама вражена сусідством чарівного заходу сонця над ставком, з якого витягнули знівечене тіло мертвої жінки, і наступні кадри вже детального огляду утоплениці. Задаю собі питання: невже я наскільки черства людина? І собі ж відповідаю: я – людина, яка виконує свою роботу, від результатів якої залежить доля інших».
Ірина ВОРОНКІНА
Фото із сімейних архівів Оксани та Яніни