«Коли російська армія почала обстрілювати мій рідний Чугуїв, – довелося відразу виїхати. Так склалось, що потрапила я в Близнюки», – розпочала свою розповідь Ольга Арнольдівна Петрова – внутрішньо переміщена особа.
Майже півтора року Оля живе в селищі. Освоїлась, обжилась. Вже має багато друзів і знайомих. Загалом жінка по характеру оптимістка, має творчу натуру, життєлюбна та легко йде на контакт.
Вона згадує: «Спершу якось було моторошно й багато чого незрозумілого. Чуже місце, незнайомі всі люди, метушня й невизначеність. Та коли оговтуєшся, все стає на свої місця. Ні, це не я така сильна. Це все люди – жителі Близнюківщини. Без них не стало б сил самотужки впоратись з безліччю проблем, які навалились. Вже з плином часу можу впевнено сказати, що я полюбила це селище і людей, все стало мені близьким і рідними, – продовжує Оля. – Люди Близнюківщини особливі. Вони добрі, щирі, небайдужі й вміють співпереживати, завжди можна розраховувати на їхню підтримку. Візьмімо, наприклад, працівників селищної ради та Центру надання соціальних послуг. Завжди привітні, уважні, спокійні. Там навіть атмосфера сприяє невимушеному й позитивному спілкуванню. Ці люди не тільки добросовісно виконують свою роботу, вони роблять її з душею і прагнуть допомогти кожному. Завжди відкриті до спілкування не тільки спеціалісти, а й очільник громади, а також директори й начальники установ і організацій. Навіть особисто телефонують і цікавляться: може щось потрібно, як облаштувались, чи потрібні харчі, речі, дрова на зиму і таке інше… Загалом, дуже турботливі й відповідальні».
Ольга Арнольдівна має вже дорослу доньку і чотирирічну внучку. Зять, як всі українські патріотично налаштовані чоловіки, наразі боронить рідну країну. Та через певні обставини її найрідніші дівчатка зараз тимчасово перебувають на заході нашої країни. Звісно, серце болить за них, бо внучка частенько хворіє. Та й героїня цієї розповіді періодично лікується в Близнюківській ЦРЛ. Вона каже: «Час від часу повинна проходити курс лікування, адже маю групу інвалідності. Скажу відверто, захоплююсь професійністю лікарів та медичного персоналу Близнюківської лікарні, до всього, вони порядні, безкорисливі й надійні. Дуже їм вдячна».
Коли жінка почала шукати роботу, то зіткнулася з певними труднощами. Зрозуміло, що працевлаштуватись в нинішній період дуже важко, та й здоров’я її вимагає деяких обмежень щодо умов праці. Та все ж Ольга Петрова не втрачала надії.
«Я дуже люблю свою роботу, – ділиться Ольга. – В мирний час працювала в дитячому садочку помічником вихователя. Дитячий гамір та безперервна движуха малечі – то моє. Коли приїхала в Близнюки, звісно, хотілося б і далі працювати в дошкільному навчальному закладі, та, на жаль, немає можливості. Коли звернулась до Близнюківського відділу центру зайнятості, там теж я отримала підтримку й допомогу. Спеціалісти розглянули мої документи, і мені пощастило, бо на два місяці була працевлаштована до ФГ «Жезняк» по компенсаторній програмі. Як мені там працювалось? Та чудово! Бо потрапила в прекрасний колектив, де прийняли мене як свою. Зараз знову на обліку в центрі зайнятості. Та надії на нове місце роботи в жодному разі не втрачаю».
Ольга Арнольдівна має широке коло інтересів: займається рукоділлям, спортом, вчить іноземну мову.
«Вільного часу в мене практично немає, бо маю багато захоплень, – запевняє Ольга. – Без діла не сидітиму точно. Тепер планую долучитися до когорти, що займається плетінням сіток для ЗСУ».
Про що мріє Ольга? Звісно, про те, аби якнайшвидше закінчилась війна, аби скоріше зустрітися із донечкою та внучкою, та аби повернутись додому в рідний Чугуїв в свою затишну квартиру.
Наталя ТКАЧЕНКО
