За високими-високими горами, за глибокими синіми морями, в сніжному королівстві жила красуня Зима з довгими білими косами і холодною посмішкою. Вона була дуже гордою, любила білосніжну чистоту і порядок.
Навколо королівства стояв колючий морозяний захист. Жодна жива душа не могла сюди потрапити. А хто порушував кордони королівства, відразу ж перетворювався на крижану статую. В королівстві завжди панувала Ніч. Розкинувши своє зоряне покривало, вона наспівувала солодкі сни. Сивий північний Вітер грав на чарівній скрипці, а Хуртовина, танцюючи, здіймала білий шлейф, який розсипався загадковими перлами.
Молодий, рум’янощокий Морозенко був закоханим у красуню Зиму. Але не мала красуня у серці теплих почуттів. Зима варила в казанку вариво: додавала жменьку срібного інею, ложку білого туману, дрібку тендітних сніжинок і подих холодного вітру. Все ретельно перемішувала і тягучкий білий дим підіймався вгору, наповнюючи повітря солодким смаком свіжості і відчуттям таємного дійства.
Всюди була магія Зими… Гори одягали білі шоломи. Здавалося, що це велетні, які стоять на сторожі. А мохнаті ялини у столітніх вишиванках, вдихаючи солодкий аромат варива, мрійливо колисалися під звуки чарівної скрипки.
Одного разу тишу королівства порушив свист пташиних крил. Ніч злякано відступила… На дзеркальну гладінь озера опустилася пара білих лебедів.
” Як ці птахи змогли сюди потрапити?” – дивувалась Зима. І в її серці пробуджувалось якесь невідоме їй відчуття, яке несло у собі неймовірну чарівність, ласку, наповнюючи все навколо ніжністю і любов’ю.
Авторка казки та ілюстрації до неї Рибалко Алла
