Ієромонах Юрій взяв до рук зброю, щоб помститися

«Боюсь лише Бога, а інше – то просто життя», – з усмішкою каже сивий військовий, який зайшов до редакції. Це ієромонах Скипчук Юрій Танасийович.

Родом він з Чернівецької області з села Дихтинець. Чоловік розказує: «Що Богом дано, то й маю у своїй долі. У 1991 році я пішов навчатися до духовної семінарії. Став ієромонахом і відрікся від мирського життя. Іночество прийняв у 1992 році, моє чернече ім’я Ілеонор. Я з браттями відбудовував Ніженський, Благовіщенський та Преображенський монастирі. Потім мене забрали у Сумську область, і вісім років я служив в приході в селі Литвиновичі. А ось воювати пішов після того, як Максимчика на війні вбило, паламаря мого. Поховав в минулому році його і пішов до владики – митрополита Романа просити дозволу йти на війну».

Розповідь Юрія цікава і багатогранна, всього не запам’ятаєш, та, може, й не треба, адже то особистий життєвий шлях людини, обраний нею. Протягом свого чернечого буття доля зводила Скипчука з багатьма людьми, а в армії тепер безліч побратимів. Побачивши псевдо Юрія – «Монах» – запитую, чи звертаються хлопці за допомогою? А він, посміхаючись, каже: «Ну а як інакше? Хто допомогу просить, тому допомагаю, хто в Бога не вірує – наставляю. Нещодавно був такий випадок: у побратима дитина малесенька загинула. А він в Бога не вірує, важко йому. Я пояснював, умовляв, щоб увірував. Вийшло. Зараз він хрестик купив, носить, але головне, що віра в душі його поселилася і сили дає.

Всі люди різні й долі в кожного свої. Я втратив дорогих мені людей: Максима вбили московити, у лютому буде вже рік, як пропав безвісти Євгеній. То не міг не піти на війну. Знаєте, мій духівник – отець Аксентій, на жаль, його вже немає серед живих, 96 років служив у церкві, але під час Другої світової війни теж пішов воював, бо не витримав наруги ворога над українцями. Ось і я зараз виконую свій обов’язок. А далі видно буде». І додає: «Бог є на світі. Я бачив багато див, та й зі мною не одне траплялось. Вперше, коли постриг приймав. В останню ніч перед цим мені сон приснився: ліс, темно, і голос чую, який кличе на допомогу. Побіг я на голос і бачу, що чоловіку на ногу колода впала. Я почав витягати ногу, стягнув з нього чобіт, а ноги немає. Сахнувся, а від чоловіка світло неземне і голос – не бійся, я твій янгол-охоронець»…

Загалом ієромонахів в нашій редакції до Юрія не було. Поспілкувавшись з ним, в черговий раз робиш висновок: війна ламає долі, вбиває надію, і лише титанічна мужність, закладена в українцях самою природою, та дивовижні сили від рідної землі допомагають воїнам утримувати фронт в надзвичайно складних умовах на межі життя і смерті. А хіба ж то не диво?!

До відома: ієромонах – це особа, яка вирішила присвятити своє життя служінню Господу в сані священика і чернецтві. Шлях ієромонаха – це дорога аскезизму, самозречення і духовного вдосконалення.
Починається вона з прийняття чернечих обітниць. Ієромонах відмовляється від світських благ і задоволень, присвячуючи себе Богові і служінню Його Церкві. Життя ієромонахів є прикладом духовного подвигу, самовіддачі та безкорисливого служіння Богу і ближнім. Їх молитви, праці та турбота про ближніх зміцнюють духовну основу церкви і надихають віруючих на духовний ріст. Ієромонахи втілюють ідеал християнського життя.

Ірина ВОРОНКІНА