Едуард Москаленко: “Курси для цивільних з тактичної медицини будуть актуальними ще довго навіть після закінчення війни”

Протягом тижня заняття з тактичної медицини у Близнюках проводив бойовий медик Едуард Москаленко. Про те, чому чоловік обрав таку професію, його роботу та плани на майбутнє – читайте в матеріалі.

Народився та виріс Едуард у Донецьку. Ще в дитинстві разом з родиною переїхав у село Кривинці Полтавської області, де й закінчив школу. Потім вступив до духовної семінарії, прийняв сан священника, в якому був протягом 9 років.

«Я мав декілька церковних приходів у Полтавській області. Вів дитячі табори, недільні школи. Проєкт «Чужих дітей не буває» – це моє дітище, – розповідає Едуард. – У свій час одружився, але з дружиною ми розлучились. За апостольськими правилами священник має право одружуватись лише раз, то я завершив цей етап свого життя і змінив сферу своєї діяльності».

Москаленко два роки служив у Харківській виправній колонії, потім півтора місяці – у батальйоні конвойної служби, а зараз є бойовим медиком у батальйоні поліції особливого призначення. «Моє життя кардинально змінилось, але я не шкодую про це, – каже Едуард. – Доля подарувала мені знайомство з моєю теперішньою дружиною Анастасією Мовчан, я допомагаю людям і маю змогу навчати українців тактичній медицині – це важливо для мене».

Едуард Москаленко пройшов багато курсів з медицини і сам може проводити заняття. Він каже: «На першочерговому поліцейському навчанні у мене був дуже хороший вчитель з тактичної медицини – Сергій Захарченко, він і дав хорошу основу та міцні знання, то медицина мені легко давалася. Далі я став старшим бойовим медиком роти. З Харкова не виїжджав зовсім, та й думки такої не мав, бо моє місце тут».

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Едуард ще працював у колонії. «Ув’язнені, які завжди рвалися на свободу, перестали цього хотіти. Вони розуміли, що їх не мобілізують, за їхнє життя відповідають, бо під час повітряної тривоги переводять у бомбосховище, – згадує чоловік. – А далі я пішов своїм шляхом, який і привів мене до того, що роблю зараз. Всього я добився власними силами, але без підтримки моєї коханої Насті не зміг би досягти того, до чого прагнув. Впевнений, що будь-якій людині легше втілити мрії в життя лише тоді, коли є значна підтримка друзів та рідних. Я живу в Харкові, то давно звик до вибухів та прильотів. Почув, де біда, – біжу допомагати людям. А ось залишитися самому – це для мене найстрашніше»…

Наразі Едуард Москаленко – старший бойовий медик роти і має трьох підлеглих – це старший медик взводу та два бійця рятівника. Його псевдо «Медоїд» і обрав він такий позивний не випадково. «Я, звісно, люблю мед, – посміхається Едуард. – Але медоїд – це унікальна тваринка, яка їсть отруйних змій і не помирає від укусів, а ще медоїди вважаються вельми безстрашними чи навіть агресивними тваринами, у яких майже немає природних ворогів. Хотілось би й мені мати деякі якості медоїда».

Курси з тактичної медицини бойовий медик проводить як для дорослих, так і для дітей, бо цими знаннями повинні володіти сьогодні всі українці без винятку. «Я розумію, що курси для цивільних з тактичної медицини будуть актуальними ще довго навіть після закінчення війни, – запевняє Едуард. – То в першу чергу я планую дожити до перемоги і зустріти її, якщо пощастить, разом з дружиною, або хоча б в колі побратимів.  Звісно, продовжуватиму виконувати свою роботу, а, можливо, взагалі відкрию навчальний центр. Поки що думки такі, а як далі буде, – життя покаже».

Едуард, якому 28 жовтня виповнилось 33 роки, ще й дуже творча людина. Він малює, займається різьбою по дереву, плетінням, обожнює різні головоломки, грає в шахи та інтелектуальні настільні ігри тощо. «Легше сказати, чим я не захоплююсь, – зізнається медик. – Але дозволяю собі пірнути у власні хобі тільки за умови вільного часу. Зараз моя любов  – це тактична медицина. У час дозвілля я передивляюсь воєнні треш-відео і думаю, як би я діяв у тій чи іншій ситуації, адже двох однакових поранень не буває. Намагаюсь морально на це налаштовуватись, адже під час бою навіть найдосвідченіші у тактичній медицині фахівці можуть розгубитися. От щоб і самому не втрапити в таку халепу, я постійно вчусь. Мені не можна розгубитись, злякатись чи повільно зреагувати, бо в руках бойового медика опиняється людське життя і його треба рятувати».

Жителі Близнюківщини, які відвідали курси Москаленка, дякують медику за дієві поради та доступні роз’яснення, а він, щиро посміхаючись, відповідає: «Це я дякую, що близнюківці розуміють важливість тактичної медицини у нашому житті. Ці знання ще багато років будуть необхідні українцям».
Ірина ВОРОНКІНА