З нагоди сторіччя Близнюківського району історик-дослідник Михайло Волков розповідає про роз’їзд №13, з якого почалася історія виникнення та розвитку залізничного сполучення на Близнюківщині.
Перша залізнична зупинка зі станції Близнюки в бік Лозової – Рудаєве. На перший погляд здається, що це звичайна платформа, поруч з якою знаходиться село Шевченкове Перше. Чому ж так сталося, що село має одну назву, а залізнична платформа іншу?
Відповідь на це запитання криється у будівництві Курсько-Харківської-Азовської залізниці. Різниця між появою роз’їзду Рудаєво та села Шевченкове Перше близько 50 років. Спробуймо послідовно повернутися до подій того часу.
Загалом, будівництво залізниці, яка проходить по території Близнюківщини, почалося навесні 1868 року. Першу залізничну гілку будували одноколійною. Працювали на будівництві цілодобово. Основними знаряддями виробництва були тачки і лопати. Землю орали плугом, вантажили лопатами на вози та перевозили до місць облаштування залізничного насипу.
23 грудня 1869 року пройшов по одноколійці перший потяг. І вже за 20 наступних місяців було збудовано Курсько-Харківську-Азовську залізницю.
Через територію сучасної Близнюківщини проклали гілку Харків-Слов’янськ-Таганрог. На місці теперішньої станції «Близнюки» тоді була станція «Надеждино», а поруч – роз’їзд Рудаєве.
Перша згадка про цей роз‘їзд датується 1878 роком. У деяких джерелах вказувалася назва роз’їзд №13. Так було в «Отчёте правления общества Курско-Харьковской-Азовской железной дороги за 1879 год». Тут знаходилося 8 залізничних будинків, так звані «будки». Роз’їзд Рудаєве – це перша залізнична зупинка після станції Лозова-Севастопольська.
Чим роз’їзд відрізняється від станції?
Оскільки залізниця перші десятиліття була одноколійною, то роз’їзд слугував роздільним пунктом, основним призначенням якого є пропуск, схрещення і обгін потягів. Тобто, якщо йшов поїзд з боку станції «Надеждино», а назустріч – зі станції «Лозова», на роз’їзді Рудаєво відбувалося схрещення – пропуск парних і непарних поїздів.
На схемах роз’їзду №13 Рудаєве 1889 та 1915 років можна роздивитися, що там знаходилось.
Власне роз’їзд №13 представляв собою одиночну дерев’яну будку. З боку Лозової та в бік станції «Надеждине», яка пізніше стала називатися «Близнеці», стояли залізничні переїзди. За роз’їздною будкою розташувались залізничні будки, де мешкали залізничники. Обслуговували роз’їзд черговий, стрілочник та колійники.
Чому роз’їзд №13 отримав назву Рудаєве?
Рудаєве, яке зараз майже зникло, було центром однойменної волості. Місце розташування першого Рудаєве знаходилось біля кладовища, де дорогою полем можна пішки прийти на залізничну зупинку «Рудаєве». Відстань між ними близько трьох кілометрів. Під час будівництва залізниці лісосмуги не було, тому від центру волості було видно й саму залізничну гілку. А землю, через яку її проклали, у поміщика Галича викупила поміщиця Рудаєва Марія Іванівна. Роз’їзд №13 – це нумерація від Курська, тобто тринадцятий за рахунком роз’їзд від Курська до Ростова. Після відкриття залізниці тут слідували поїзди за напрямками «Курськ-Ростов», «Лозова-Костянтинівка», «Лозова-Горлівка» і так далі.
Роз’їзд Рудаєве входив до Рудаївської волості Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Залізнична станція «Рудаєве» згадується у спогадах полковника армії УНР Всеволода Петрова в одному з епізодів подій Української революції 1917-1921 рр.
13 квітня 1918 р. відбувся бій за станцію «Рудаєве», тоді з українського боку виступали гайдамаки і був бронепотяг. 6 квітня 1918 р. гайдамаки Армії УНР зайняли станцію «Лозова». За 10 км. від станції «Лозова» на південному напрямку – станція «Рудаєве» була зайнята більшовиками. Отаман Волох, почувши, що у Рудаєвому стоять «червоні», через півгодини на потязі гнав своїм куренем у той бік, а «чорні гайдамаки» та дві Гордієнківські сотні теж приготувалися до виступу. Станцію «Рудаєве» зайняли зненацька, але «червоні» вводили в бій все нові й нові частини.
Тим часом до станції «Лозова» з Харкова прибув потяг з двома куренями німців, а попереду нього – бронепотяг. Довідавшись про бій під Рудаєвим, німці не дали можливості виїхати ешелону українських вояків, проскочили вперед самі, але через півтори години їхній ешелон від’їхав назад, отримавши відсіч. Отаман Волох зі своїми «червоними гайдамаками» залишився сам-на-сам з більшовиками, оточений майже з усіх боків, але це йому не заважало втримувати залізничну станцію. У наступ з Лозової на підмогу прийшли «чорні гайдамаки» та Гордієнківські сотні, а за ними позаду пішли і німецько-австрійські війська. Станція «Рудаєве» була повністю зачищена від більшовиків. Багато українських вояків – «червоних гайдамаків» було поранено та вбито. Самого отамана Волоха поранено багнетом у руку. Після розвідки та відпочинку гайдамакам та запорожцям було дано наказ робити наступ на Слов’янськ. Більшовики намагалися стримувати гайдамаків, але їм не вдалося, і вони відступали. Гайдамаки зайняли станцію «Близнеці». У боях вздовж залізниці важлива роль належала кінноті з легкими гарматами, які заходили в тил противника.
Комуна імені Шевченка
У 1923-1924 роках поруч з роз’їздом Рудаєве виникла комуна імені Шевченка. Для організації колективних господарств органи радянської влади виділяли землі. Навпроти залізничного роз’їзду була порожня земля. Там виникли хутори. На місці залізничних будок на картах та в офіційних документах вказували поселення Рудаївка №2.
У 1923 році в СРСР проводили адміністративно-територіальну реформу. Територія Рудаївської волості увійшла до Близнюківського району. Волості ліквідувалися, при районах утворювалися сільські ради. Залізничний роз’їзд Рудаєве увійшов до Рудаївської сільради – того села Рудаєве, що до цього було центром однойменної волості.
За станом на 1926 рік у Рудаївці №2 було 6 дворів та 45 мешканців. На картах 1920-1940-х рр. біля станції Рудаєве вказувався хутір Рудаївський.
Роз’їзд Рудаєве згадується у замітці «Роботу бригади треба перевіряти» Близнюківської районної газети «До Нового Життя» за 17 грудня 1931 року (період колективізації). Там вказано, що спілка «Залізничників» роз’їзду Рудаєве виділила бригаду на допомогу буксирній бригаді при сільраді. Автори статті критикують, що зі спілки «Залізничників» в бригаду потрапили особи, «які самі ховали хліб». Тобто серед залізничників були противники політики колективізації на селі.
Роз’їзд «Рудаєве» закрито
У 1958 році почалася електрофікація залізниці. Роз’їзд Рудаєве було закрито, бо потреба у ньому зникла. Поселення Рудаївка №2 увійшло до Кіровської сільської ради. Рішенням виконкому Харківської обласної Ради від 03.01.1972 р. села Рудаєве та Шевченкове Перше Кіровської сільради були об’єднанні в один населений пункт – Шевченкове Перше. На момент об’єднання населення Рудаєве №2 становило 151 особу; Шевченкового Перше – 497.
Зараз уже немає й приміщення станції, лише залишилася назва залізничної зупинки «Рудаєве», яка, на сьогоднішній день, є єдиною згадкою про те, що тут колись був залізничний роз’їзд №13. Саме ці місця зберігають пам’ять про початок історії виникнення та розвиток залізничного сполучення на Близнюківщині.
