Головна > ГРОМАДА > НАШІ ЗЕМЛЯКИ

Життя, освітлене добром

Історія нашої землячки Світлани Трофименко «Живу і дякую Творцю за кожен день життя, він - безцінний дар Бога». Саме ці слова найточніше передають життєву філософію нашої землячки Світлани Трофименко - жінки, яка десятиліттями дарувала людям свято, підтримувала дітей і родини, виховала трьох успішних дітей, а сьогодні продовжує творити, писати вірші й надихати інших власним прикладом. Її історія почалася майже сім десятків років тому у Садовому, де серед літа народилася синьоока, золотоволоса дівчинка. Ім'я Світлана їй обрала бабуся Анна, лагідно промовивши: «Світлячок, Світлана».  Дитинство Світлани минуло в Новоселівці. Вона зростала у великій родині бабусі Анни Яківни - вдови, чоловік якої загинув під Смоленськом

Читати далі

Коли руки творять, серце заспокоюється

Психологи давно говорять про те, що творчість є одним із найефективніших способів підтримати ментальне здоров'я. Вона допомагає впоратися зі стресом, тривогою, страхом і повертає відчуття контролю над власним життям. У час, коли українці вже понад чотири роки живуть в умовах повномасштабної війни, дедалі більше людей знаходять внутрішню рівновагу саме через улюблену справу. Для Валентини Кирейчикової це мистецтво розпису карамельних пряників. Уродженка Близнюків Валентина Кирейчикова (у дівоцтві Мороз) усе життя працювала зовсім в іншій сфері. Закінчила місцеву школу, навчалася у Харківському кооперативному технікумі, працювала у торгівлі, займаючись бухгалтерією, а згодом - інженером з організації та нормування праці на пошті у Близнюках. У

Читати далі

Тетяна Щербак: «Доки є сили, працюватиму і донатитиму»

У Криштопівському старостаті Тетяну Анатоліївну Щербак знають не лише як колишню вчительку математики, а й як людину, яка вміє поєднувати працю, творчість і доброчинність. Її дім давно став місцем, де звичайний папір отримує друге життя, а людська доброта - практичне продовження. Із прочитаних газет Тетяна Анатоліївна створює речі, які дивують акуратністю і красою: корзини, декоративні вироби, подарункові композиції. Колись вона працювала в дитячому садку, а згодом 27 років викладала математику у Криштопівському закладі освіти. І навіть зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжує допомагати школярам підтягувати знання та готувати випускників до вступу. Не полишає й улюблених захоплень, то обожнює грати у шахи.

Читати далі

Батько, який є прикладом для синів

Андрій Фурман - ветеринар за освітою. У 2022 році він добровільно став до лав Збройних сил України в один із найтяжчих періодів її новітньої історії. Під час служби отримав поранення, однак після відновлення повернувся до мирного життя вже в новій ролі - фахівця із супроводу ветеранів, допомагаючи тим, хто пройшов схожий шлях. Його життєва історія не лише про службу й відновлення, вона також про батьківство. Андрій Фурман є беззаперечним прикладом сили, відповідальності та внутрішньої стійкості для своїх двох синів. Старший - Дмитро вирішив продовжити батьківську справу. Він навчається на ветеринара, проходить практику і у своїй професійній підготовці спирається на досвід батька.

Читати далі

Тато, який завжди поруч

Олексій Ухань - 46-річний батько двох доньок, для яких він став не лише опорою, а й щоденним супутником у їхньому творчому та життєвому становленні. Його старша донька Дарина, 14 років, з чотирирічного віку займалася бальними танцями, присвятивши цьому п’ять років. Сьогодні вона вже завершила 9 клас Близнюківської школи мистецтв і впевнено рухається шляхом багатогранного розвитку: грає на гітарі, фортепіано та домрі, співає, бере участь в оркестрі та музичних гуртах. Попереду - вступ до Лозівського училища культури на факультет вокально-хорового мистецтва. Молодша донька Настя навчається у школі мистецтв на художньому відділенні. Вона закінчила перший клас Близнюківського ліцею та відвідує танцювальний клуб Sky Hall.

Читати далі

Жити зараз, а не чекати. Сьогодення Василя Олексюка

У невеликій кав’ярні у Близнюках людно майже щодня. За столиками сидять підлітки, які забігли з’їсти смачне тістечко чи бургер, випити какао чи прохолодний напій, мами з дітьми, заморені захисники та захисниці, що повертаються з позицій, люди старшого віку, які прийшли випити кави та поговорити про місцеві новини. Тут завжди пахне свіжою випічкою та кавою. Сьогодні важко уявити, що нещодавно цього місця не існувало. Майже два роки тому житель Нововолодимирського Василь Олексюк відкрив у селищі кав’ярню «КафеХауз», яка стала не лише впевненим кроком у розвиток успішного бізнесом, а й своєрідним громадським простором для мешканців селища та численних гостей. Тоді його історія привернула

Читати далі

Добро без вихідних: як живе родина Мірошниченків

Тетяна Яківна - вчителька початкових класів із 43-річним стажем, нині на пенсії. Свою педагогічну дорогу вона розпочала ще у 1982 році в Садовській школі. За десятиліття навчила сотні дітей, які виросли достойними людьми, обрали різні професії та знайшли своє місце в житті. «Я пишаюся своїми учнями. З багатьма й досі тримаю зв’язок. Але проклята війна залишає по собі лише біль і спогади про мирне життя. Уже четверо моїх учнів поповнили небесне військо - Роман Іванішин, Сергій Шийка, Іван Сєрий та Іван Мороз. Для мене вони назавжди залишаться дітьми…», - говорить пані Тетяна. Її чоловік, Андрій Віталійович, також педагог - за освітою

Читати далі

Виправити життя війною

Життя не завжди дає другий шанс. Але інколи люди самі його виборюють: через помилки, біль, втрати і віру. Історія 42-річної Олександри Воробйової про складний шлях, який привів до усвідомленого рішення стати на захист країни. Олександра родом з Одеси. Там минуло її дитинство до 90-х років, коли разом із батьками вона переїхала на Харківщину. Нове місце, нові обставини, нове життя - але, як часто буває, юність принесла не лише мрії, а й непрості випробування. Своє перше кохання вона зустріла у 15 років. Дуже рано стала мамою, народила старшого сина, якому нині вже 26. Згодом у її житті з’явився інший чоловік, і народився

Читати далі

Як «Мавка» пішла воювати

У Краматорську вечори рідко бувають тихими. Десь у темряві знову чути вибухи, а в невеликій квартирі подружжя військових підбиває підсумки дня: згадують, що сьогодні було хорошого. Марина Плещеєва, псевдо «Мавка», усміхається: навіть тут, за кілька кілометрів від фронту, вона вміє знаходити світло. Вдень вона разом із побратимами «закриває» небо від ворожих дронів, а ввечері тримається за прості речі, які допомагають жити далі. Її історія про шлях, що почався далеко від війни, але привів туди, де найбільше потрібна сила. Марина Плещеєва Для Марини село Веселе Верхньосамарського старостату - найрідніше місце на землі. Тут її мала батьківщина, її сім’я та ще спогади про щасливе

Читати далі

Професія, яка завжди з людиною

Є професії, які залишаються з людиною назавжди - незалежно від обставин, відстаней чи життєвих викликів. Вони стають частиною характеру, способом мислення і внутрішньою потребою бути корисним. Саме такою є журналістика. Відповідальний секретар редакції газети «Нове життя» Сергій Попов - яскраве підтвердження цієї істини. Із 2024 року він захищає Україну в лавах Збройних сил, нині служить сержантом Державної спеціальної служби транспорту. Та навіть у військових умовах не втрачає зв’язку з улюбленою справою. «Роботи, пов'язаної зі службою, у мене дуже багато, але я слідкую за подіями у Близнюківській громаді, звісно, читаючи повідомлення рідного “Нового життя”. А також передплачую електронну версію газети, бо друковане,

Читати далі