Головна > герої серед нас

Три роки очікування і повернення додому

Лейтенант Національної гвардії України Олександр Марченко 17 травня 2022 року разом із побратимами вийшов із «Азовсталі» в Маріуполі за наказом Президента України.Але вихід із пекла означав не свободу, а полон. І для його дружини Єлизавети та маленького сина Нікіти почався довгий шлях боротьби, віри і щоденного очікування. Олександр служив у військовій частині 3011 у Кривому Розі. До війни - звичайне життя, плани, молода сім’я, у 2018 році в подружжя народився син Нікіта. З початку повномасштабного вторгнення Олександр обороняв Маріуполь - був в аеропорту, на «Азовсталі», командував зенітно-ракетним взводом. Ще 16 лютого 2022 року він попереджав дружину про небезпеку. «Саша тоді зателефонував

Читати далі

Родина Марчуків чекає свого сина з полону

Дата 2 грудня 2022 року розділила життя родини Марчуків на «до» і «після». Того дня їхній син Олександр Марчук зник безвісти в районі Білогорівки. Відтоді його батьки живуть між болем невідомості і впертою вірою - син живий. Остання розмова з сином була короткою і тривожною. «Саша подзвонив і сказав, що йде на позицію. Попередив: зв’язку не буде десь з тиждень. Я чекала… Але вже через чотири дні прийшло сповіщення від ТЦК, що він зник безвісти», - пригадує мама Надія. З того моменту почався шлях, який проходять тисячі українських родин - пошук. Виснажливий, без гарантій, але єдино можливий. Пані Надія говорить чітко, без

Читати далі

«Не маю права загинути»: історія захисника Олександра Кутєпова

В селі Алісівка 10 березня 1987 року народився хлопець, якому судилося пройти шлях від сільського подвір’я до найгарячіших точок фронту. Олександр Кутєпов виріс у багатодітній родині, де змалку вчили поважати працю і підтримувати одне одного. Закінчив Алісівську школу, згодом - Панютинське професійно-технічне училище. Строкову службу проходив у Білій Церкві та Яворові - це була звичайна армійська школа життя, без передчуття великої війни. Та історія розпорядилася інакше. Олександр Кутєпов З 2017 року Олександр воює у складі 25-тої окремої повітряно-десантній Січеславській бригаді. «Наша бригада завжди там, де пекло»., - каже захисник. І ці слова - не перебільшення. Повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року він зустрів в

Читати далі

Командир відділення Максим Леонідович Корсун

Інформаційний вісник 225 ОШП «Команда Сірко» пише про нашого земляка Максима Корсуна. Він народився і виріс у Близнюках. Мама захисника Ольга Дмитрівна Соботта каже: «У мене троє синів, Максим старший і найвідповідальніший. Він в дитинстві і їсти міг приготувати, і за братами послідкувати. Після закінчення школи навчався у Барвінківському сільгоспучилищі на тракториста-комбайнера. Однак, за професією не працював. Поїхав до Харкова і там будував свою долю». До лав Збройних сил України Максим долучився у 2024 році. Воює на Сумському напрямку. Відділення під командуванням Корсуна Максима Леонідовича вирушило на пікапах до бойової броньованої машини, яка мала доставити бійців у район висадки. Ситуація вимагала

Читати далі

Стійкість, загартована війною: шлях командира Євгена Щербака

113 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони "Схід" ЗСУ пише про Євгена Щербака. Березень 2022 року розірвав звичний плин часу, наче грім розтинає весняне небо над степом. З того дня для Євгена почалася не просто служба - почалася відповідальність за кожен клаптик землі, де колись проходило його дитинство. Він народився у Криштопівці - там, де горизонт широкий, а люди прямі, як польова дорога. Земля навчила його головному: якщо стоїш - то міцно, якщо працюєш - то до кінця. У 2017 році Щербак закінчив Павлоградський коледж Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет». Він знав, що

Читати далі

«Я мав вижити»: 15 днів під завалами, 15 місяців полону і дорога додому

Він лежав у воронці, засипаний землею, з солоним присмаком на губах - і був певен, що помирає. Над ним гудів ворожий дрон, поруч вибухали міни, а в голові звучала лише одна молитва: «Боже, дай мені вижити заради дітей…». Іван Продан вижив. А його історія - свідчення того, що людська воля сильніша за війну. «Перше, на що я звернув увагу, коли зрозумів, що нас обмінюють, - це відмінність російських полонених від нас, - наголосив Іван Продан. - Вони були у своїх військових формах, ситі, не биті й нахабні. Повна противага нам - дистрофічно худим, щодня битим, принижуваним і заляканим». Саме з

Читати далі

Олег Ткач: «Я хочу дожити до Перемоги…»

Олег Ткач - людина, чиє життя не раз змінювалося кардинально. Вокаліст, працівник галузі культури, держслужбовець, відповідальний секретар редакції газети «Нове життя», викладач театрального мистецтва, а тепер – військовослужбовець. Його історія про мужність, витримку та шлях, який війна змушує проходити простих українців. У Близнюках знають Олега Анатолійовича Ткача, бо часто бачили його на сцені, де він виконував пісні часто в дуетах з талановитими близнюківцями, завжди брав участь в інсценівках під час культурно-масових заходів. Протягом 10 років працював відповідальним секретарем редакції нашої газети, пізніше був викладачем класу театрального мистецтва у Близнюківській школі мистецтв. 27 грудня 2023 року життя Олега Анатолійовича різко змінилося. Він був

Читати далі

Зустріч із захисником, про якого писали у 2022 році

Завжди особливо хвилюючі миті — це коли до редакції заходять герої наших публікацій. Ті, про кого ми писали, чиї історії підтримували, надихали, змушували задуматися читачів. У такі хвилини розумієш: журналістика — це не просто тексти. Це живі долі, реальні люди, чиє життя іноді кардинально змінюється.Нещодавно до нас завітав один із військових, про яких ми писали у  липні 2022 року, – Анатолій Усиченко. Тоді він разом з Юрієм Максимівим, Леонідом Каленковим та Василем Поковбою — далекобійниками, які стали на захист України, — ділився своєю історією й планами на майбутнє. Усі четверо служили у складі батареї обслуговування гармат, залишаючись прикладом сміливості, вірності

Читати далі

«Мавка» з Веселого

Від фінансів та роботи в міжнародній компанії — до служби у роті РЕБ на Донеччині. Марина Плещеєва, позивний «Мавка», ділиться своєю історією про дитинство, війну, втрати й любов, що тримає її сьогодні. Марина Плещеєва.Фото надала Марина Для Марини село Веселе Верхньосамарського старостату - найрідніше місце на землі. Тут її мала Батьківщина, її сім’я та ще спогади про щасливе дитинство і юність. «Веселе старіше за Верхню Самару, воно має свою давню історію та й розташоване у дуже мальовничих місцях. Тут я виросла, і тут майже завжди була щасливою. Всі умови для цього зробили мої батьки - Олена та Володимир. А ще у мене

Читати далі

Поверніться живими

Родина Скрипніків живе в селі Вишневому. Ольга та Віктор чекають з війни двох синів. Долі людські різні та неповторні. Ось і у Скрипніків вона особлива. «Я родом з Одеської області, - розповідає Ольга. – Моя тітка Людмила живе у селі Вишневому, то я щоліта їздила до неї в гості допомагати доїти корів. На фермі й з Віктором познайомились. Мені було 15, йому 23. Кохання не обирає час та вік. Наше спалахнуло у 1991 році. З того часу ми разом». У 1993 році народився старший син Сашко, а через два роки – Владик. Ольга працювала дояркою, Віктор – трактористом. Хлопці росли працьовитими,

Читати далі