Головна > вірші народжені війною

Вітається осінь сумними дощами

Вітається осінь сумними дощами,Та, певно, не в осені сум…Війна всюди ходить і днями й ночами…У серці, в душі, поміж дум…Дощі, що любила, тепер лиш лякають,Бо воїни мокнуть в боях.І ночі в окопах про осінь співають,Тривожачи наших солдат.Підвали ще більш холоднішими стали.І як там ховатись тепер?Ті стіни, де діти малюнки чіпляли,Не гріють. Там холод завмер.Ти осінь-осіння… примхлива, я знаюТобі догодити — ніяк.Послухай лиш раз, що просити я маю, —Спини золотий свій вітряк.Хай вІтри спочинуть, дощі зачекають.Ще встигнеш змінити цей світ.Хай Воїни Світла русню відганяютьаж до потойбічних орбіт.А я обіцяю, що потім ще дужчеЛюбитиму сині дощі…І разом з тобою, чарівна красуне,Писатиму теплі

Читати далі

Проникливі вірші волинської поетеси

Надія Ковальчук народилася і виросла в Луцьку. Навчалася у ВДУ імені Лесі Українки. Вірші - це душа жінки, частинками якої вона ділиться з читачами і "Нового життя". Хто вони, люди зі сталі і волі?Хто їхній батько, хто їхня мати?Де виростали, в якій вчились школі,і хто їх так вчив Україну кохати? Що за казки вони дітьми читали?Мрії які під подушкою гріли?Де ті вершини і ті п‘єдестали,що з них героїв зробити зуміли. Хто в них за брата, сусіда і друга?Що за любов у серцях в них палає?Що їм за радість, яка у них туга,і який біль їхній погляд ховає?.. Хто вони, люди зі сталі і волі…Ніжні

Читати далі

Дощило ! Блискало !! Гриміло !!!

Сьогодні вночі була гроза. Вона й навіяла нашій талановитій землячці з села Вишневого Ользі Скрипник такі сильні за своєю енергетикою рядки. Дощило ! Блискало !! Гриміло !!!Мені здалось на якусь мить :З Землею Небо говорилоПро те, як і йому болить ! ВОНА сердешна лиш мовчала,Кровили рани…біль ятрив…,Сльозами Неба промивалаНа тлі своїм - ч у ж и й " нарив" ! Мерзенний "гній" стече рікоюГЕТЬ з української З е м л і !!!НАСТАНЕ МИР і час с п о к о ю !ГОСПОДЬ - ТРИМАТИСЬ НАМ ВЕЛІВ !!! Ольга Скрипник

Читати далі

Можна, я трохи поплачу

МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУДЕСЬ У КУТОЧКУ КІМНАТИ.ЦЕ У МЕНІ ГІРКО ПЛАЧЕГОРЕМ ЗНЕСИЛЕНА МАТИ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…ТІЛЬКИ МЕНЕ НЕ ЖАЛIЙТЕ.ЦЕ У МЕНІ ТИХО ПЛАЧУТЬВСІ ПОГВАЛТОВАНІ ДІТИ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…ПО ЗГАРИЩІ ХОДИТЬ БАБУСЯ…ВОРОГ СПАЛИВ ЇЇ ХАТУ,СЬОГОДНІ Я З НЕЮ ЛИШУСЯ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУI ЗАКРИЧУ ДИКИМ ЗВІРОМ.ВОЇН В МЕНІ ЗАРАЗ ПЛАЧЕ,БО ПОБРАТИМ ЙОГО ЗГИНУВ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…ХЛІБ НА ПОЛЯХ ДОГОРАЄ…ПІДЛО, РАКЕТАМИ З НЕБАВОРОГ ЖНИВА В НАС СПРАВЛЯЄ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…БО ВЖЕ НЕСИЛА ТЕРПІТИ.ЗЕМЛЮ З-ПІД НІГ ЗАБИРАЮТЬ,КАЖУТЬ: НЕ ГІДНІ МИ ЖИТИ. МОЖНА, Я ТРОХИ ПОПЛАЧУ…І ПОМОЛЮСЬ В ПОРОЖНЕЧІ.ЗНАЮ, ЦЕ БОГ В МЕНІ ПЛАЧЕІ ОБІЙМАЄ ЗА ПЛЕЧІ. Автор: Надія Ковальчук

Читати далі

І вдома не так, як удома

Байдужість... апатія... втома...І вдома - не так, як удома...Депресія... сльози... тривога...І в снах - незнайома дорога...Війна... нестабільність... мовчання...Бездонне, безмежне чекання...Агресія... лють... і нервозність...Без мене - мою пишуть повість...Істерика... злість... безпорадність...Забулося, що таке радість...Надворі вже літо всім людям...А в душах - зима... десь у лютім...Емоції світлі заснули...Забули... які вони бу'ли...Надія ховається в серці...Глибоко... на самому денці...Слова на вустах оживаютьТоді, як молитву читають...До Господа треба... по ліки...Хай волю призначить навіки...Призначить нехай Перемогу...Життя - всім... і - мирну дорогу...Молитва лікує... і гоїть...І, з Богом, хай правдонька встоїть...Хай віра в добро переможе...Ми сильні... ми зможем... дай, Боже...

Читати далі

З Днем ангела тебе, Ромашко!

Така маленька, непомітна квітка,Та скільки ніжності і змісту в ній :Дівча гадає навесні і вліткуАби в любові впевнитись твоїй. А мати сину чаю запашногоВ дорогу, на ромашці, подає.І вірить, що до рідного порогуЖивим й здоровим доленька приб'є… ..Це не прості, це символічні квіти -Чи, то в пилу, чи в зоряній росі-Так поруч пелюстки - країни світу!І сонце посміхається усім! І скільки щастя, світла і любовіНесла б у Всесвіт матінка Земля,Та зачепив її ворожий чобіт!Але голівку квітка не схиля!!! Нехай маленька! Та з великим серцемЩодня пилюку з пелюстків збива!Вона, наразі, є для ВСІХ люстерцем ,Яке НЕ любить масок - їх зрива!!! Ольга Скрипник.

Читати далі

“Асвабадіть”- був вирок із кремля

Бабуся, доживаючи свій вік,На старість залишилася без хати...Асвабадітєль так її прирік:Серед руїн на згарищі стояти.Старенька ледарем ніколи не була,Копійку до копієчки збирала,Робила і за себе, й за вола.Все клопоталася, на старість свою дбала.Звела будиночок у рідному селі.Вдвох з чоловіком вишні посадили...Тут з пЕчі хліб складала на столі,Тут її дітки ніжками ходили.За роком рік, так і життя пройшло.Із цього дому й пару схоронила.Вже сонечко на захід й їй пішло,Та кинути свій дім було несила.Діти роз'їхалися. У кожного свій шлях.До мами в гості часто приїзджали.Тут рідним був до болю кожен цвях,Тож діти маму й хату доглядали.Ні в кого у неволі не

Читати далі

Мені без тебе не треба неба

Мені без тебе не треба неба,не треба ночі, не треба днів…Мені без тебе землі не треба,мені не треба без тебе слів… Тому тримайся, збирай всі сили,мої молитви - твоя броня.Мені без тебе ніщо не миле,я не жила ще, повір - ні дня. Я все блукала, я все шукала…собі розради в рутині днів,І не працюють чужі поради,не зрозуміє, хто так не жив. Жити чеканням…в серці надія,що зійде сонце нового дня.Ти лиш тримайся! Я в тебе вірю!Моя молитва твоя броня! Альона Завгородняя

Читати далі

Відголосила болем ця весна

Відголосила болем ця весна.Була чи не була - ми й не збагнули.Чи дим, чи квіт, чи, може, сивина...Сади цвіли-тужили за минулим.Була чи не була оця весна? Мабуть, була, та швидко промайнула.Ховалась з нами в укриття вонаВід "градів", бомб, розпеченого дула.Хоч холодно, та все ж таки цвіла!В окопах хлопців ніжно обіймала. Не вистачало часто так тепла -Ділилася останнім, зігрівала.Відголосила болем ця весна,Відплакала холодними дощами.Розстріляна, та все ж таки цвіла!Журилась і раділа разом з нами. Ніна АРЕНДАР

Читати далі

Подивися в ці очі, кате.

Подивися в ці очі, кате,Подивися в них, сучий сину!Ти прийшов це дитя "визволяти"І від мами звільнив дитину. Подивися в них, звіре хижий,Ти ж залишив дитя без дому.Воно навіть не має їжіВ напівмертвому місті пустому. Подивися в ці очі, чуєш?!Пригадай їх, як будеш здихати.Ти своєї душі не врятуєш!Ти за все будеш відповідати! Ну, а поки - дивись в ці очі!Стільки болю в цієї дитини...Хай приходять до тебе щоночі,Переслідують щохвилини. Ти не матимеш спокою, вбивце!І прощення тобі не буде!Подивися - то ж ти зробив це,У світах проклянуть тебе люди. Тебе навіть свої зневажають,Десь за рогом чи, може, в підваліТебе тихо уб'ють й закопають,Бо ти - докази знаєш

Читати далі