Головна > вірші народжені війною

24.02.2022. Авторка Ольга Скрипник

24.02.2022.Цю, страшну, криваву, вбивчу датуПам'ятати будемо віки,Як Світанку не дали доспатиІ він пОхапцем збирав у рюкзаки :Розпач, злість, обов'язок і віру.І закинувши за плечі - через митьВпевнено пішов назустріч звіру,Що прийшов наш світлий день убить.Зорі Всесвіту на відстані мигтіли,А погода з кожним днем псувалась.Не відразу вірити хотіли,Що ГРОЗА серйозна насувалась .Хмари наповзали чорним горем,"Блискавка" злетіла і за митьСпалахнуло зло у Чорнім моріІ тепер на дні " велично" спить !Дощ зірвавсь розлючений, колючийЗ сяйвом фосфору пустився у танок.Запалав Ізюм, Гостомель, Буча…Іскри долітали до "ЗІРОК"!Сильний "ВІТЕР" кинув парасольку,Щоб від "зливи" край наш врятувать.Мізером була на той час "долька"!Звір на полі ставив "

Читати далі

ШАНУЙТЕ ГЕРОЇВ…

Він їхав додому.На автобус не встиг.Боліла нога, іти довго не міг.Повз нього круті пролітали авто.Героя, всю ніч, не побачив ніхто. До ранку на лавці просидів один.А вдома, матуся чекає і син.Був рік на нулі. Ногу ранило дуже.Повз нього, в авто,їдуть люди байдужі. Вони всі живіі війна їх минає..Солдат цілу нічсвій автобус чекає. автор Соломія Українець

Читати далі

Сьогодні Бог носить «піксель»

Сьогодні Бог носить «піксель»,Щоранку шнурує берці –І ходить поперед війська,Спиняє навалу смерті. Сьогодні Бог у халаті,Зі скальпелем, посивілий,Виймає з-під серця солдатаЗалізо осатаніле. Сьогодні Бог носить «кігті»І тягне дріт електричний,Аби навчалися діти,До радостей світу звичні. Сьогодні Бог поле сіє,Хлібину до печі садить,Вселяє в серця надію,Втішає, голубить, радить… Дарма в кремлі галатиниНа Нього, лукаві, кивають:Сьогодні Бог в Україні.Дітей Своїх захищає! Автор: Василь Задорожний

Читати далі

НАША ЗЕМЛЯ, значить, наша у м о в а!

ВІЙНА… Ненаситна, жорстока Тигриця!Горе впрягла у свою колісницюЙ летить навіжена над мирним народом,Її візники із кривавого роду.! Без принципів, правил, з нацизмом під руку,А світ намагається взять на порукиТвоїх носіїв - цинічних, брехливих,А нас закликають до дій "справедливих": Своїм поділитись, щоб ваше "обличчя"Залишилось чистим в цьому протиріччі?!О, Матінко Божа, Царице небесна,Від слів цих і Син твій раніше воскресне! І сонце ніколи вже нам не всміхнеться,Поки цим бажанням не поперхнетьсяРашизм, з апетитом його небувалим,Якому ми справжню ціну узнали! Та не для того синів ми втрачали,Щоб ви нам умови свої диктували!НАША ЗЕМЛЯ, значить, нашау м о в а !І тільки такою буде розмова: Геть забирайтеся з нашого

Читати далі

Все більше плачеться. Авторка Ольга Скрипник

...Як мало сміється, а все більше плачеться...Все менше для для радості приводу є.Це старість по листі осінньому крАдеться,З душі по краплині енергію п'є. Хоча, люди кажуть " Душа не старіє"!Можливо тому, що в ній пам'ять жива,Що річка життя її рідко міліє.Чи, справді, це так? Чи, це, лиш, слова ?! Бо, саме вона проживає з тобоюІ радість, і горе, тривоги і сум .В жару замерзає і квітне зимою,Ховаючись в спогади від тяжких дум. Вона за дітей вболіває щомиті -Їх без молитви - не залиша !Недарма говорять - найбільший у світіОдин лише біль - як боліє ДУША....

Читати далі

«Сад мрій» Дарини з Добровілля

Іноді нам, дорослим, здається, що діти, зосереджуючи увагу на своїх девайсах, зовсім не розуміють, що відбувається в світі. В деяких родинах батьки просто намагаються не зачіпати тему війни в родині, щоб не злякати дитину. Але життя показує, що українські діти все розуміють, все знають і гостро реагують на події в Україні. Просто, байдужа, як нам здається, реакція – це захисний щит малечі… У Добровіллі живе та працює родина Головашів. Мама Віта - медсестра у фельдшерсько-акушерському пункті, тато Сергій – заступник директора Добровільського ліцею, у сім’ї двоє дітей – 12-річна Даринка та 7-річний Михайлик. Сільське життя, робота, радість успіхам дітей, родинний відпочинок

Читати далі

Телефонний дзвінок від мами

На той дзвінок чекав він ніби вікВін голосу не чув її більш тижня..Давно дорослий… Справжній чоловік...А мама кличе «Мій синулька»… Ніжно… Його позиції на лінії вогню…Та скаже їй: «Усе у мене добре…Ти не хвилюйся, мамо… Без зв’язку...Сама ти як? І як твоє здоров’я...?» Про смерть не скаже мамі… Про слова..Що побратим шепнув йому в останнє:«Так жити хочу…. Братику… Життя…»Й затихне… Задивившись в небо раннє… Емоції вгамує… Та не біль…Хоч мама все давно вже розуміє...За рік посивів… «Хлопчик милий мій…»Війна не красить… Забирає сили... Вона промовчить… Хай не знає вінЩо довга тиша серце виїдає...Що весь тягар несе вона із ним…І подумки його благословляє Ці телефонні, наче

Читати далі

Без серця можна жити…

Без серця, кажуть, жить не можна…Я спробувала… і мені вдалося.Нічого, що душі тривожно.Мабуть це все мені здалося. Без серця можна йти і їсти,І захід сонця зустрічать.Без серця можна вгору лізти,Вниз стрімко падати й кричать. Без серця можна посміхатись,З журбою сльози гірко лить.І час від часу зустрічатисьІз друзями чай-каву пить. Без серця можна якось бутиІ якось жити, кажуть людиАле одного не забути -Без серця вже ніхто не любить… Юлія ГРИНЕНКО

Читати далі

Як ти? Жива, але…

Як ти? Жива, але…росія ніяк не вмре. Як ти? Ховаю маму.Як зірка, була яскрава. Як ти? Поки не вдома.Страшна від недому втома… Як ти? Лежу в лікарні.Замість кави в кав'ярні. Як ти? Шукаю сина.Зникла моя дитина. Як ти? Не маю хати.Танком розбили кати. Як ти? В окопі, друже.Тут небезпечно дуже. Як ти? Не можу спати.Сина треба чекати. Як ти? Додому рветьсямоє налякане серце. Як ти? В Європі. Знаєш…Жалієш, коли втрачаєш. Як ти? З катами поряд.Чую російський сморід… Як ти? В авто стріляли.З родиною бігли полями. Як ти? Боюся дуже.В Харкові страшно, друже. Як ти? Грошей бракує.Батько хворий, нервує… Як ти? Сиджу в Херсоні.Посивіли швидко скроні. Як ти? Допомогаю.Вдень. А вночі волаю. Як ти? У сина в шпиталі.Як без ноги він далі? Як ти? Чудом вціліла.Поряд квартира згоріла. Як ти? Син у полоні.Сльози такі солоні… Як ти?Коротке питання,в ньому

Читати далі

З а п о в і т ЛІТА ОСЕНІ. Авторка Ольга Скрипник

Вона зайшла тихесенько до Літа,Перш, ніж ввійти в сумну свою пору.В його оселю, кулями прошиту,Тягла ряднину стоптану, стару..Воно лежало зболене, гаряче,Щось шепотіло тихим образАм,Ніби пробачення просило за невдачу,В очах бриніла втримана сльоза.- Не трапилось, не збУлося, не вийшлоВдягнути землю в радість перемог..У темному вуглі осіння тишаУже писала Літу некролог.Й воно, зробивши подих на всі груди,До Осені звернулось...і словаПочув, навіть, старий, холодний Грудень -У відчаї трапляються дива :-

Читати далі