Головна > ГАЗЕТА > НАМ ПИШУТЬ

Листи, що гріють душу

Артилерист Василь Поковба та Наталія Шащук одружилися в Близнюках.Життєва історія цих людей дуже цікава і ми писали про неї у липні, коли вийшов перший номер друкованого видання та на сайті у статті під назвою «Війна і кохання. Багатодітні батьки вдруге одружилися». То як приємно було, коли Василь зателефонував до редакції газети «Нове життя» і повідомив, що всі хлопці живі. На жаль, є поранені, але все у них буде добре. Розповів захисник і про свою сім’ю, за якою дуже сумує. А ще попросив вислати газету додому і поділився особистим – віршами, які шле йому кохана дружина Наталя. Більше того, він не проти,

Читати далі

Земля здригнулась вдосвіта від жаху

Земля здригнулась вдосвіта від жаху.Будила свій народ, своїх дітей:Вставайте, милі, та не знайте страху-Іде орда чи звірів, чи людей. Вам зілля для борні приготувала:У себе віру в келих налила,Могутність роду вам в долоні вклалаІ легкість лебединого крила. Ви діти України- українці,Як Колісник- це син Колісника.У вашім серці, у крові, в печінціОдна з Землею спільна ДНК. Всі між собою зв'язані незримо:Нас дух Землі навіки поєднав.Із недр віків ще стогнуть побратими,Хто віддано країну захищав. Не бійтеся нічого.В правді- сила.Незламні будьте, дочки і сини.Земля з своїм народом говорила:І наяву приходила, й у сни. Все буде добре. Буде Україна.Калина в лузі пишно розцвіте.І тільки що народжена дитинаУ мирному

Читати далі

У кожній книзі мого народу
Спочатку було слово
СВОБОДА

Бери перо, диктую знов:Листок - земля, чорнило - кровБомба - то крапка, граната - то кома,питання знак - дзвінок додому Три крапки - це «звістки нема від брата»Знак оклику - постріл, наступ - цитата,Ротація вкотре - абзац новий,І заголовок - «Тату, вертайся живий» Всі знаки у реченнях ставить війна«Освічена» кажеш? Жорстока вона!Ми - люди, що буквами склались у мову,А мова - то зброя. Ми пишемо знову свій твір, що напам’ять, хоч раз прочиталиВ книжках, що сусіди віками топтали,Палили і грілись до сьомого потуСп‘янілі нащадки нЕдонароду Примарні прихильники сірих тиранівУ рабстві зализують все нові раниІлюзія правди, ілюзія ціліРятується дехто мотузкою в милі й тікає з країни,

Читати далі

Ансамблю “Доярочка” 40 років

7 листопада 1982 року ансамбль «Доярочка» вперше вийшов на сцену Олексіївського СБК. Змінювались часи, а «Доярочка» наперекір усім негараздам перебудовчих процесів залишалась скрашувати сільське буття, радувати сільчан піснею та словом. У репертуарі ансамбля переважають народні пісні та обрядові переспіви. І хоча у кожної із учасниць "Доярочки" ніколи й не було бодай якоїсь музичної чи іншої спеціальної освіти, своє місце у пісні знаходилось само по собі, варто було комусь заспівати перший рядок пісні. Сьогодні 40-річний ювілей ансамблю «Доярочка».Це багато чи мало? Важко сказати. Якщо говорити про людину, то це не так і багато , а ось для творчого колективу – це

Читати далі

Зранена, виснажена рідна земля

Сидить дядько в себе на городі, у воронці з-під ворожого снаряду. У великих лапатих долонях, тримає уламки, каже: «Їх тут сотні. Градами сипались. Смерчами на всі боки розліталися, все живе й неживе решетили й змітали». Дядько сьогодні вперше за півроку вдома. І відразу при ділі. З косою, з лопатою. Хазяйнує. - Щоб вони повиздихали ці «асвабадітєлі», - промовляє уголос тітка, зволікаючи граблями півтораметрове засохле гиччя бур‘янів. Минулого року тут у неї вродили такі завидні помідори. Волове серце, чорний принц, сливки - не знали куди подіти. І на картоплю врожайний рік був. Город же в низині, ще й поливний. Липневими ранками дядько не

Читати далі

Чому Небо плаче, мамо?

Прихилившись до матусіЯнголя питає :Чому Небо плаче, мамо,Чому не втихає ? Тому плаче, моє любе,Бо Землю кохає,А вона від зла і згубиСердешна страждає .. Поможи їй, моя Нене,Нехай не страждає !Нехай Небо буде чистим,Сліз не проливає ! Лиш, молитва допоможе,В ній любов і с и л а !В ній велика милість БожаІ могутні к р и л а ! Тож молімось, люди добріЩодня і щоночі !Нехай висохнуть, нарештіН е б а сині очі !!! Ольга Скрипник

Читати далі

Тримайся, солдате, ти мусиш стояти

Тримайся, солдате, ти мусиш стояти.Я знаю, що важко нести…За спиною в тебе і батько, і мати,І прадідів наших хрести . На плечах твоїх непрості обладунки,Молитви уплетені в них…На долі твоїй вишиті візерунки —Народу твого оберіг. А мову, як захист, носи біля серця.Повір: це не просто слова.Незламним щитом у війні обернеться,В ній сила і гордість твоя. Хоч важко, солдате, та мусим стоятими всі у війні двох світів,Щоб землю свою зберегти й передати хоробрим нащадках своїм. Нам випала доля з тобою не простовіддати життя в боротьбі.Ми ті, хто здобуде важку перемогуй побачить росію в ганьбі. 5.10.2022

Читати далі

Нехай всі знають, що добро живе

Тетяна перераховувала вміст свого гаманця і все дужче ніяковіла. Ось замовлені ліки вже лежать в пакуночку перед нею, а розрахуватися не вистачає грошей. Після складної операції Таня змушена підтримувати свою нормальну життєдіяльність за допомогою різних препаратів, тож і доводиться постійно відвідувати аптеки. Ніби і з цінами знайома, але ж вони мають властивість змінюватися, от і потрапила мимоволі в незручне для себе становище. Оглянулася - черга терпляче чекає. Жінці ніяково - затримує людей, тож заходилася вибирати, що б його повернути, але всі ліки- вкрай необхідні. Допомога прийшла, як кажуть, звідки не чекали: зовсім чужа людина допомогла, доплатила за Таню цілих 50

Читати далі

Вірші, народжені війною

Постелю рушники від порога до рогу.До полів з чебрецю, до ярів з дерези.Буду ниву орать і чекать ПеремогуУ вінку із квіток і роси, як сльози. Буду схід вишивать тільки жовтим і синім.Буду захід мастить у червоні тони.Буду стежки топтать по своїй Україні.Повертайтесь живими, наші рідні сини. Йдіть по тих рушниках, що ще пахнуть хлібами.І ступайте по них, як весна по траві.Ми прославимо вас і віршами й піснями.Вас чекає зима, повертайтесь живі. Будьте сильні в бою, будьте злі і недобрі.Будьте світлі, як день, коли кінчиться бій.Наші рідні сини, ваші душі хоробрі.А серця, як струна, як цупкий деревій. Ви із міді самі, ваші нерви - канати.Ваші

Читати далі

Моє село /До Дня визволення села Уплатне/

16 вересня 2009 року Село моє, у мене ти єдине,Моє село найкраще на землі.І я пишаюсь тим, що ріс і виріс,І жити залишився в цім селі. І що не я один, а нас таких багато,Кого не поманила чужина,І не поїдем жити ми в Карпати,Тому що там Уплатного нема. Жили на півночі, жили й на сході,В Криму шукали схожого села, -Не залишилися, приїхали додому,Тому що там Уплатного нема. Були й такі, що цілину орали,Заводи будували і міста,Та поверталися до рідного порогу,Тому що там Уплатного нема. У нас живуть тернопільці й львів’яни,З Уралу, Сум, Донбасу, з-за Дніпра.Ми всі одна сім’я, ми – УПЛАТНЯНИ,І я не хочу іншого

Читати далі