Головна > ГАЗЕТА > НАМ ПИШУТЬ

Мрія – збити гелікоптер

Мені часто доводиться їздити дорогами війни. Ось і вчора виїхав в напрямку Донецької області. Виконавши завдання, повертався додому і на одному із блокпостів працівник поліції попросив підвезти бійця ЗСУ. Попутник -  молодий чоловік років двадцяти п'яти...Не знаю імені і позивного... Розбалакалися. - Куди їдеш?   - До госпіталю в Дніпро...Я із Сумської області, на фронті з 2017, доброволець Азову. Наразі мобілізований в одну з бригад ЗСУ. Побратими захисника з батальйону "Азов", з якими служив, наразі в полоні - вони захищали Маріуполь... Далі були розмови про "Азов"... А згодом і про його теперішню службу.Задав йому незручне запитання: "Друже, який твій бойовий шлях..?" Захисник

Читати далі

Захисники встановили хрест в одному із прифронтових сіл Барвінківщини

В одному із сіл прифронтової Барвінківщини військові встановили Хрест--Ідею подали самі військові, які боронять наше село, - говорить жителька села Неля Кладко. -Ці хлопці із Прикарпаття, а у них там, на Західній Україні , практично в кожному населеному пункті є і не одна така духовна святиня-Хрест чи капличка, куди можна прийти з молитвою. Ось і взялися захисники майструвати і облаштовувати це Хресне знамення і в нас. Робили це щиро, від душі. Будували все добротно, як кажуть, не на один день, а з поглядом у день завтрашній: викладали основу з каменю, цементували доріжки, саму дерев'яну конструкцію хреста з розп'яттям робили за

Читати далі

З Днем ангела тебе, Ромашко!

Така маленька, непомітна квітка,Та скільки ніжності і змісту в ній :Дівча гадає навесні і вліткуАби в любові впевнитись твоїй. А мати сину чаю запашногоВ дорогу, на ромашці, подає.І вірить, що до рідного порогуЖивим й здоровим доленька приб'є… ..Це не прості, це символічні квіти -Чи, то в пилу, чи в зоряній росі-Так поруч пелюстки - країни світу!І сонце посміхається усім! І скільки щастя, світла і любовіНесла б у Всесвіт матінка Земля,Та зачепив її ворожий чобіт!Але голівку квітка не схиля!!! Нехай маленька! Та з великим серцемЩодня пилюку з пелюстків збива!Вона, наразі, є для ВСІХ люстерцем ,Яке НЕ любить масок - їх зрива!!! Ольга Скрипник.

Читати далі

“Асвабадіть”- був вирок із кремля

Бабуся, доживаючи свій вік,На старість залишилася без хати...Асвабадітєль так її прирік:Серед руїн на згарищі стояти.Старенька ледарем ніколи не була,Копійку до копієчки збирала,Робила і за себе, й за вола.Все клопоталася, на старість свою дбала.Звела будиночок у рідному селі.Вдвох з чоловіком вишні посадили...Тут з пЕчі хліб складала на столі,Тут її дітки ніжками ходили.За роком рік, так і життя пройшло.Із цього дому й пару схоронила.Вже сонечко на захід й їй пішло,Та кинути свій дім було несила.Діти роз'їхалися. У кожного свій шлях.До мами в гості часто приїзджали.Тут рідним був до болю кожен цвях,Тож діти маму й хату доглядали.Ні в кого у неволі не

Читати далі

Мені без тебе не треба неба

Мені без тебе не треба неба,не треба ночі, не треба днів…Мені без тебе землі не треба,мені не треба без тебе слів… Тому тримайся, збирай всі сили,мої молитви - твоя броня.Мені без тебе ніщо не миле,я не жила ще, повір - ні дня. Я все блукала, я все шукала…собі розради в рутині днів,І не працюють чужі поради,не зрозуміє, хто так не жив. Жити чеканням…в серці надія,що зійде сонце нового дня.Ти лиш тримайся! Я в тебе вірю!Моя молитва твоя броня! Альона Завгородняя

Читати далі

Поїхати не можна залишитися …

Кому можна ставити на власний розсуд, в залежності від тисячі факторів. Я поставила кому після «поїхати» 12 березня, забравши дітей та матір. Рівно на стільки з 24 лютого у мене вистачило витримки. Спогади від пережитого в дитинстві початку конфлікту в Нагорному Карабасі наздогнали в 37 років панічними атаками, безсонням, постійною тривогою за життя дітей. «Кукуха їхала», як-то кажуть. Минуло три місяці. Я знаю людей, які поїхали та повернулися, і тих, хто не планує повертатися вже ніколи. Знаю тих, які вирішив залишатися вдома будь що, і тих, хто збирається їхати у разі загострення. І всі вони роблять правильно. Тут, далеко від дому, я нарешті

Читати далі

Доземний уклін наставниці Марії Звягінцевій

В моєму житті є людина, яка постійно спонукала мене до дії та професійного зростання. Жінка, на яку рівняються багато моїх колег, бо вона мужня і самовіддана, цілеспрямована і професійна, а ще людяна та щиросердна - це МАРІЯ МИКОЛАЇВНА ЗВЯГІНЦЕВА, начальник Близнюківського відділення КНП ХОР ЦЕМД та МК. Я з дитинства розуміла, що медицина, то моє, то й обрала цю професію. Починала працювати медичною сестрою в сімейній медицині. А Марія Миколаївна, помітивши в молодій медсестричці якісь одній їй відомі риси, забрала мене до відділення, яке очолювала. З часом саме вона спонукала мене продовжити навчання та здобути професію фельдшера. Я закінчила Вовчанське медичне училище,

Читати далі

Непідкорений Херсон

«Наташа, ми тримаємося щосили. Відчувається, що вони бояться. Дуже бояться. Вони можуть зупинити на вулиці будь-яку людину і змусити повторити кілька разів, що вони великі, що вони сильні і ми хочемо жити з ними. Ми опускаємо очі і повторюємо, а в голові крутиться – як же ви, с@ки, боїтеся, якщо вам, для вашої величі, потрібно, щоб хтось про цю велич повторював. Як ви самі в собі не впевнені. Це як, статевий акт з імпотентом, якому треба нескінченно повторювати, що він сильний, що в нього все виходить, дуже довго і вперто для нього старатися і при цьому думати, коли ж це болісне знущання,

Читати далі

Повертайтеся живими, будь ласка!

Кілька днів тому їхала в метро. На Золотих Воротах когось притиснуло в дверях. Його довго просили – “відпустіть будь-ласка, двері”. Я подумала, що у того, кого притисло, слабка реакція, бо він дуже повільно реагував..! Через кілька станцій людей стало менше і я побачила чоловіка у військовій формі з дуже стомленим обличчям. Я сиділа біля поручня, всі місця були зайняті. Чоловік підійшов і обперся об поручень поруч зі мною на рюкзак. Він майже лежав на цьому поручні. Сумнівів не було – людина їхала прямо з проклятої війни.., це було видно і по обличчю, і по тому, як він морщився, коли переминався з ноги

Читати далі

Воєнні історії. Як Сашко на війні батька знайшов

-- Сашко, назад ! Це наказ !-- Але там комбат ! Батю (позивний) вогнем накрило. Може, ранений. Хлопець кинувся в пекло, інші бійці за ним...Повернулись на світанку. Ні Сашка, ні комбата. Мовчали, у кожного одна і та думка -- полон. Аж раптом:-- Батя, тобі ж всі говорили, не зловживай солодким ! А ти, мед ложкою.Ледве дотягнув ! Наш Сашко, якому було всього 18 років, і виглядав підлітком, тягнув на плечах комбата, якого ми за очі називали "Центнер". -- Приймайте Батю, ноги скалічені. Цілу дорогу нарікав, що транспортую необережно, -- сміявся щасливо юнак. Батя через місяць повернувся з госпіталю.-- Ну що, Сашко, давай батькам твоїм

Читати далі