Головна > ВІЙНА > ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

З Україною в серці!

Заступник в/о директора Центру надання культурних послуг Близнюківської громади Ольга Банник зараз знаходиться за межами України, але дуже сумує за рідним Лозівським районом.Журналістам газети «Нове життя» вдалося поспілкуватися з жінкою та дізнатися про її сьогодення та дні, коли війна увірвалася в життя її сім’ї. Життя в умовах війни - Реальність розірвала ранковий сон, коли моя колега зателефонувала мені, і сказала, що обстілюють Харків, Київ і по всій Україні виють сирени. «Якось не віриться» - відповіла я, а в самої мороз по шкірі. Кинулась швидше вмикати телевізор і … страшне слово ВІЙНА ввірвалося в життя моєї родини.В новинах наголошували, що треба мати мобільну

Читати далі

Загублена сумочка. Коротка історія однієї сім’ї

До редакції газети «Нове життя» принесли загублену красиву в’язану сумочку, на якій дбайливими руками було причеплено жовто-блакитного янгелика. Традиційно, ми дали оголошення про втрату в групу у фейсбуці. І ось до нас завітали за втраченим дві чарівні дівчинки та літня жінка. Виявилось, що це жителі міста Барвінкового, яке зараз знаходиться під постійними ворожими обстрілами. Надія Григорівна Чернік приїхала до Близнюків разом з дітьми та онучкою Ліною. Сім’я мирно жила в центрі Барвінкового і до останнього не наважувалася залишати рідний дім. Але жити в умовах постійної напруги та страху за рідних стало несила. Квартиру чи будиночок винайняти в Близнюках важко, то пішли люди

Читати далі

Як жити в чужій країні і не збожеволіти?

Повірте, це завдання не з простих особливо мене зрозуміє той, хто був змушений почати з початку……Шукаю роботу мого рівня! - такі слова чую майже щодня. Я знаю, що більшість українських жінок мають вищу освіту, а то й не одну. Але великі амбіції і небажання прийняти сьогодення - це дві найбільші проблеми, які не дозволяють нам жити без стресів в чужій країні і по справжньому розвиватися, рости!. Крок за крокомЯ понад 10 років працювала на керівних посадах і ніколи уявити собі не могла, що як немовля буду крок за кроком йти до своєї мети у сусідній Польщі. Що життя змусить зрозуміти ціну

Читати далі

Поїхати не можна залишитися …

Кому можна ставити на власний розсуд, в залежності від тисячі факторів. Я поставила кому після «поїхати» 12 березня, забравши дітей та матір. Рівно на стільки з 24 лютого у мене вистачило витримки. Спогади від пережитого в дитинстві початку конфлікту в Нагорному Карабасі наздогнали в 37 років панічними атаками, безсонням, постійною тривогою за життя дітей. «Кукуха їхала», як-то кажуть. Минуло три місяці. Я знаю людей, які поїхали та повернулися, і тих, хто не планує повертатися вже ніколи. Знаю тих, які вирішив залишатися вдома будь що, і тих, хто збирається їхати у разі загострення. І всі вони роблять правильно. Тут, далеко від дому, я нарешті

Читати далі