Головна > гості редакції

Віримо в перемогу! А як же інакше?

Нещодавно до редакції заглянула невеличкого зросту сором’язлива жінка - Світлана Дем’яненко. «Я живу в Архангелівці на Барвінківщині, але «Нове життя» передплачую, - відразу зазначила гостя. - Так мені подобається ваша газета. Перечитую статті по декілька разів. Ось в справах заїхала до Близнюків і не змогла пройти повз редакції». Звичайно, зав’язалася розмова. Світлано Миколаївно, як Архангелівка пережила півроку бомбардувань та обстрілів? Та в нас порівняно з іншими тихо. Зруйновано дві хати, але люди, слава Богу, живі. Вони в погрібах сховалися, вийшли, а будинків немає. Страшно. І земляків шкода. А так збитки не дуже великі: деінде дахи скалками від снарядів посікло чи вибуховою хвилею шифер

Читати далі

Позитивні зміни в житті військової фельдшерки медичного пункту

Надзвичайно приємно, коли герої наших розповідей заглядають до редакції, щоб привітатися, дізнатися, як у нас справи, та поділитися приємними новинами. Так, сьогодні до нас завітала Аня Антощенко. Нагадаємо, що у 2020 році медсестра вирішила піти в армію і стала бригадним бойовим медиком. В лавах Збройних сил України знайшла і своє кохання – військового Олексія. Одинадцятого листопада 2021 року молодята розписалися, але війна не любить закоханих, то життя розкидало їх в різні боки. Захист Вітчизни – на першому місці, а кохання – на потім. Втім, життя непередбачуване, то сьогодні Аня працює разом зі своїм чоловіком. «Це неймовірне щастя бути поруч з коханим, -

Читати далі

Як житель Луганської області боронить Україну та паралельно здобуває вищу освіту

До редакції часто заходять неординарні люди, спілкування з якими відкриває реальність з іншого боку. Герой цієї розповіді військовий Андрій, який пережив три авіаційні удари, залишився живим, продовжує нести службу в лавах Територіальної оборони та ще й у вересні 2022 року став студентом Харківського вищого навчального закладу. Андрій родом з міста Первомайського Луганської області. Він розповідає: «У 2014 році моє рідне місто окупували росіяни, то жити там стало неможливо. Разом з мамою та сестрою того ж року я залишив рідний дім та переїхав до Харкова. Я так і залишився в цьому красивому величному місті, а мама обрала для місця проживання Чехію, де

Читати далі

Три дні на відпустку

Дмитру Синельнику, який несе службу в лавах батальйону територіальної оборони з 13 березня 2022 року, дали три дні відпустки за сумлінну службу. Ці дні, до слова, перші за весь час служби на першій лінії фронту, якщо не брати до уваги лише одну добу, що мав на одруження, Дмитро розпланував до хвилинки, бо коли ще буде можливість побачити дорогих йому людей – невідомо. Сьогодні зранку Синельник поїхав на могилу до свого загиблого друга з Лозової Максима Тертишного. Стримуючи емоції, сівшим від хвилювання голосом чоловік розповідає: «Наш батальйон наразі дислокується в селищі Питомник, яке розташоване біля автошляху міжнародного значення поруч біля селища Нове та

Читати далі

«Коли рятуєш життя людини, то про все забуваєш». Історії двох жінок, які пішли на фронт рятувати життя

Війна не тільки руйнує людські долі, а іноді й пов’язує їх навік міцною дружбою. Про те, як лікарка з Черкащини та фельдшерка з Полтавщини стали подругами на війні, - читайте  в нашому матеріалі. У грудні 2021 році на пункті постійної дислокації у мусті Новоград-Волинський познайомилися дві жінки, які несли бойову службу в лавах Збройних сил України: медсестра Аня та лікарка Оля.  З часом їх перекинули на схід України і відтоді ці дві зовсім різні людини є подругами, які разом проходять пекельні випробування, якими їх «обдаровує» війна. Сестринська підтримка одна одної дає наснагу і сили жити та боротися за перемогу далі. В один голос

Читати далі

Незламні жінки Луганщини

Війна прийшла в Луганську область у квітні 2014 року. Аня і Даша родом з Луганщини. Вони знають одна одну з дитинства. Дві подружки захищають цілісність держави в лавах Збройних сил України. Дівчата наближають перемогу над рашистами та переконані, що їхня рідна Луганщина обов’язково буде звільнена від окупантів. Аня – бойовий медик піхоти Медична сумка важить десять кілограмів. Вдвічі більше – бронік і каска. Однак, бойовий медик піхоти Аня, позивний Лисичка, вже не відчуває ваги військової екіпіровки, бо воює з 2014 року. Вона розповідає: « Я з Луганської області. Викладала східні танці. Останній автобус до мого населеного пункту відходив о 16-ій годині,

Читати далі

«Ми маємо просто виконати свою роботу». Юрист з Києва звільняє Донеччину від окупантів

Продовжуємо розповідати про людей різних професій та різних місць проживання, які з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України взяли до рук зброю та пішли захищати Батьківщину. Олександру 48 років. Він з Києва. До війни працював юристом у правоохоронних органах. Зараз - артилерист Збройних сил України. Чоловік розповідає: «Я давно очікував, що росія піде на Україну, але не знав періоду часу. То 24 лютого всі необхідні речі були спаковані, і я пішов до Святошинського військового комісаріату, щоб стати в лави добровольців. Під час строкової служби був артилеристом, то мої знання згодилися. До слова, разом зі мною служать і мої колеги, яких

Читати далі

На людях, які люблять кожну травинку своєї землі, і тримається Україна

Житомирщина, Чернігівщина, Київщина – з різних великих міст та невеличких сіл їдуть захисники на першу лінію фронту, щоб стати щитом, прикриваючи собою рідні населені пункти, де залишилося їхнє щасливе довоєнне минуле. Серед військових Володимир – позивний Челентано. Він вирізняється якоюсь домашністю і віє від нього мирним спокоєм. Здається, що цей 58-річний чоловік випадково одягнув військову форму. Не те, щоб вона йому не пасувала. Ні! Просто Володимир належить до тієї когорти людей, яким з першого погляду довіряєш і без сумніву виллєш всю душу, діставши з неї сокровенне. «Чому Челентано? - примружившись посміхається Володимир, - бо я ж Андріанович. А там так багато літер,

Читати далі

Перемогу над рашистами присвятимо нашому комбату

Різні люди відвідують редакцію газети «Нове життя». Різні в них долі і з різними новинами заходять вони до нас. Якось так складається, що діляться люди і радістю, і болем – що є дуже цінним для нас, журналістів, бо то – довіра. Сьогодні фото свого загиблого командира Олега Куцина приходив замовляти азербайджанець Іманов Ельман, який зараз самовіддано захищає Україну в лавах ЗСУ. 28 липня, у День Української державності, виповнилося 40 днів з часу, як на українсько-російській війні в районі Барвінківської громади загинув Олег КУЦИН - командир батальйону “Карпатська Січ”, Перший віце-президент Історичного клубу “Холодний Яр”. Людина з великої літери, яку поважали, любили та

Читати далі

Жителі села Червона Поляна знайшли прихисток у Близнюках

Сьогодні Барвінківщина під обстрілами ворожої армії рф. Ракетами та снарядами руйнуються будівлі і фактично зносяться з лиця землі деякі села. То місцеві жителі вимушені шукати прихистку там, де тихіше. Для багатодітної мами Ахламьонок Анжеліки, яка народилася і виросла в селі Червона Поляна, її дітей, батьків та сестри з родиною тихою гаванню наразі стала  Близнюківська громада. Жінка розповідає: «Мій будинок у селі постраждав першим. Дивом всі залишились живими, бо за декілька хвилин до вибуху я взяла дітей і ми пішли в гості до батьків. В будинку вилетіли всі вікна та двері, а ще дах пошкодило, то жити там вже не було можливості. До всього постійна

Читати далі