Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > КОЛИ СВІТ ПЕРЕСТАЄ БУТИ СІРИМ

КОЛИ СВІТ ПЕРЕСТАЄ БУТИ СІРИМ

Вже восьмий рік на сході України тривають воєнні дії та захищають цілісність України наші захисники. Війна – це смерть, розруха, біда і втрати. А ще зламані людські долі.

У селі Мар’їнка, яке у 2014 році опинилося на лінії розмежування, проживали мирні жителі. Дехто, відчуваючи небезпеку, виїхав до родичів чи знайомих у мирні регіони України, а дехто залишився вдома, бо діватися було нікуди, та й як покинути те, що наживалося роками і було дороге серцю – рідний дім. Серед жителів Мар’їнки була і родина Повних – Олександр Олександрович, Тетяна Вікторівна та їхня трирічна на той час онучка Варя. Голова родини все трудове життя провів у шахті, добуваючи вугілля, його дружина працювала у сфері торгівлі. Так вже склалася доля, що їхню доньку позбавили батьківських прав, то онучкою опікувалися бабуся і дідусь. Сусідом у Повних був одинокий чоловік похилого віку, який не мав рідних, то подружня пара забрала його до себе. Ось і жили однією сім’єю, доки не прийшла війна, і їхня оселя опинилася в так званій «сірій зоні».

Відповідно до даних Вікіпедії, за Мар’їнку було два бої. Перший – в 2014, другий – у червні і надалі 2015 року. 26 січня 2015 року увечері на одному з блокпостів під містом вибухнув автомобіль зі смертником, один солдат загинув, два були важкопоранені. На початку червня 2015 року біля Мар’їнки відбувся кривавий бій. За оцінками журналіста BBC News, зіткнення стало наймасштабнішим з моменту підписання Мінських домовленостей. В лютому 2015 року проросійські терористи захопили частину міста, однак українські війська їх вибили.

Олександр Олександрович Повний згадує: «Ми з перших днів фактично жили на передовій, але нікуди не збиралися виїжджати. Було страшно, ми постійно жили в напрузі. Одного разу снаряд пошкодив дах. Під час обстрілів ховалися в льосі. Хвилювалися найбільше за Варю, адже вона росла в умовах дуже далеких від щасливого дитинства. Якось так п’ять років і пережили.

Трагедія сталася о п’ятій ранку 14 червня 2019 року, коли наш дім накрили два артилерійських снаряди. Нам сказали, що будинок знаходився у так званій «сірій зоні»… Ми ледве залишилися живі. Мабуть, якимось дивом. Найбільше постраждав дідусь, який жив з нами. Він помер у лікарні. Варя отримала струс мозку, сильний забій та перелом ручки і, звичайно, дуже злякалася. Спочатку нас поселили в будинок для літніх людей, де ми прожили, мабуть, з півроку, а потім дали будинок у селі Садовому. Хочу сказати, що, дізнавшись про нашу біду, нам почали допомагали люди з різних куточків України, пересилаючи і речі, і гроші, за що ми дуже вдячні всім. А благодійний фонд придбав будинок у Садовому, куди ми переїхали два роки тому. Варюша пішла до школи, ми з дружиною займаємося домашніми справами. Я отримую пенсію, за що й живемо. Думаємо, що залишимося на Близнюківщині назавжди. Люди тут живуть хороші, чуйні, і внучка врешті-решт почала посміхатися».

Сьогодні Варя Повна є ученицею п’ятого класу Садовської філії Близнюківського ліцею. Вона має багато друзів, швидко надолужує втрачений час, адже вчитися у Мар’їнці було ніде, але в разі якоїсь найменшої проблеми, швидко поспішає до дідуся, бо тільки біля нього відчуває спокій.

Напередодні Нового року до родини Повних завітав народний депутат України Олександр Літвінов, який подарував Варварі новенький ноутбук та солодощі від імені колеги Павла Сушка, і привітав з новорічними святами.

Дівчинці подарунок сподобався, адже це необхідна річ, особливо під час дистанційного навчання. Завдяки благодійному фонду під час новорічно-різдвяних свят Варя мала змогу побувати на екскурсії в святих місцях України. Вона ще здригається від різких звуків, і її шкільні канікули поки що проходять в лікарнях та санаторіях, але дівчинка вже має інші мрії, окрім тієї, що була у неї з трирічного віку, – щоб швидше закінчилася війна!

Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.