Правоохоронні органи – та сфера, яка до початку реформування вважалася переважно чоловічою. Завдяки впровадженим змінам, зокрема – і в контексті забезпечення гендерної рівності, наразі у підрозділах МВС України частка жінок становить 30%. Це близько 80 000 жінок по всій системі, з них понад 42 000 атестованих, тобто мають військові чи спеціальні звання.
У відділенні №1 Лозівського РВП ГУНПУ в Харківській області слідчими працюють дві жінки – майорка Яніна Беденко та капітанка Оксана Василенко. Про роль жінки-поліціянтки у правоохоронній діяльності піде мова далі.
Слідчі Близнюківського відділу поліції
У компетенції слідчих – розслідування вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою смерть людини, злочинів статевої спрямованості, тощо. Яніна і Оксана кажуть: «Де кримінал – там і ми. Вбивства, пограбування, шахрайства. Втім, до цього, як це не страшно звучить, ми звикли. А ось зараз, під час великої війни, слідчі займаються ще й безвісти пропалими людьми. Ми призначаємо ДНК-експертизи за біологічними зразками рідних. І найстрашніше – це дивитись в очі матерям та батькам, дружинам та сестерам, у яких до останнього живе надія. Загальнокримінальний напрямок вчинення злочинів змінився ще й в плані того, що з’явилося багато незареєстрованої зброї та активізувалися шахраї».
Із 2016 року в слідчому відділі Близнюківського відділу поліції працювало четверо слідчих, бо разом Яніною Беденко та Оксаною Василенко справи вели Маник Владислав та Лагутін Єгор, а з 2020 року –пані Яніна та Оксана залишились самі, обслуговуючи ту саму територію Близнюківщини в 96 населених пунктів, як і раніше. Загалом супровід кримінальних проваджень здійснюють оперативні підрозділи поліції, однак вони відповідальні за весь обсяг цієї роботи.
Майорка Яніна Беденко
Яніна з дитинства мріяла бути поліціянткою. То після закінчення школи вступила до Харківського педагогічного університету ім. Г.Сковороди на юридичний факультет. Четвертий курс закінчувала вже на заочному відділенні, бо з 2001 року почала працювати у Близнюківському відділку міліції уповноваженою кримінальної міліції у справах дітей. Саме тоді й познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – Олександром Беденком, який був начальником слідчого відділу. «Саша багато чому навчив мене. Можна сказати, що в кримінальних справах був моїм наставником. Я до цього часу іноді раджуся з ним і отримую необхідні настанови, – розповідає Яніна. – Розписалися ми в обідню перерву, бо часу на весілля не було. Якраз розслідували важливу справу. У нас є син Назарій. Завдяки його спокійному та врівноваженому характеру я мала змогу всю себе віддавати роботі, адже у нашій професії інакше не можна. Якщо я недопрацюю, то покараною може бути безневинна людина, а злочинець продовжуватиме свої брудні справи далі».
Син Яніни Беденко категорично не хоче йти професійним шляхом своїх батьків і обрав професію лікаря, зараз навчається в Івано-Франківському національному медичному університеті. Слідча каже: «Я люблю свою роботу. Завдяки тому, що чоловік теж працював у правоохоронних органах, ми знаходили порозуміння і між собою, і у вихованні нашого сина, і у веденні родинного побуту. Та й Назарій ріс світлою і спокійною дитиною. Він рано подорослішав і якось не по-дитячому серйозно та з розумінням ставився до моєї роботи. Зараз він – дорослий чоловік, але мені не вистачає його теплих обіймів та заспокійливого: «Мам, все буде добре». Хоча ці слова він мені постійно повторює і зараз, коли телефонує з місця навчання».
Капітанка Оксана Василенко
Відразу після закінчення Близнюківської школи дівчина вступила до Луганського університету внутрішніх справ, де навчалася на заочній формі. Паралельно закінчила Школу міліції в місті Щастя Луганської області, після чого почала працювати у патрульній поліції Лозівського відділення міліції. Через деякий час вона познайомилася з майбутнім чоловіком Віталієм Василенком, теж працівником поліції. З часом молоді люди зареєстрували шлюб. Спільна робота давала розуміння її важливості та відповідальності, що робило сім’ю міцнішою. Оксана стала слідчою Лозівського відділення, а через рік в сім’ї поліцейських народився син Владислав, ще через п’ять років – і молодший Кирило.
Вийшовши з декретної відпустки, Оксана почала працювати слідчою вже у Близнюківському відділі поліції. Вона каже: «Робота у нас важка, але цікава. Я постійно думаю, аналізую, як розв’язати всі вузлики справи і докопатися до істини. На жаль, на сім’ю часу виділяю мало. Рада, що чоловік теж поліцейський, то розуміє специфіку моєї роботи. Старший син допомагає виховувати молодшого брата. Змалечку може й нагодувати його, і перевдягнути. А зараз діти вже підросли, то з розумінням намагаються ставитися до моєї постійної зайнятості. Хоча мої професійні навички їм заважають, адже будь-яку їхню шкоду я відразу вираховую. Все-таки багаторічний професійний погляд на місце злочину (сміється) допомагає швидко розбиратися в сімейних стосунках. Але вдома я – закохана дружина і любляча мама, яка обожнює свою непосидючу родину».
У вільний час Оксана Василенко любить відпочивати з сім’єю там, де немає людей, бо навіть в хвилини відносного спокою і тиші може «зависнути» в своїх думках, вибудовуючи ту чи іншу версію чергового злочину, щоб зуміти його розкрити.
Слідча – це спосіб життя
У обох слідчих – величезний обсяг роботи, але за потреби вони допомагають одна одній, бо розуміють, наскільки важливо в цій професії залишатися врівноваженими та об’єктивними.
Яніна Беденко каже: «Іноді, листаючи фотографії в телефоні, я сама вражена сусідством чарівного заходу сонця над ставком, з якого витягнули знівечене тіло, і наступні кадри вже детального кримінального огляду потопельника. Ставлю собі запитання: невже я наскільки черства людина? І собі ж відповідаю: я – людина, яка виконує свою роботу, від результатів якої залежать долі інших».
Ірина Воронкіна
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
