Сергію Шепеньову 29 років. Він родом із селища Близнюки, має технічну освіту, працює програмістом і волонтерить — виготовляє на 3D-принтерах вироби для військових. Його історія — це приклад того, як хобі може перетворитися на реальну допомогу для фронту.
«Після школи я вступив до Харківського національного університету радіоелектроніки, спеціальність «Радіоелектронні апарати», здобув вищу технічну освіту, – розповідає Сергій. – Під час навчання на третьому курсі була можливість поїхати в Польщу на практику на завод LG. Звісно, я скористався цією нагодою. Під час практики ми з друзями намагалися не тільки працювати, а й подорожувати у вільний час».
Після повернення додому на зароблені гроші Шепеньов зібрав свій перший 3D-принтер, купив велосипед і запланував поїздку в Грузію на Новий рік. То Сергій запевняє, що після практики в нього з’явилося три хобі – 3D-друк, подорожі та поїздки на велосипеді. Приблизно через пів року юнак знайшов роботу, пов’язану з 3D-друком, і пропрацював у цій сфері з 2017 до 2021 року. У вільний від роботи час шукав можливості поїхати в нові подорожі — це були різноманітні походи по Україні та за кордоном. За цей час набрався досвіду і вже останні мандрівки організовував сам, збираючи команду однодумців.
У червні 2021-го прийняв рішення змінити сферу діяльності: звільнився та почав вивчати програмування. «Вдома я організував невеличке виробництво, яке приносило кошти, – розповідає Шепеньов. – У кінці грудня 2021 року мене запросили на роботу — і з цього моменту почався мій старт як програміста».
24 лютого 2022-го: як усе змінилося
Новий 2022 рік Сергій зустрічав разом із друзями в Харкові. Молоді програмісти вже тоді розуміли, що можливе повномасштабне вторгнення московитів. «Ми говорили про війну, але розмови були поверхневі — ніхто не міг повірити, що це взагалі можливо, – наголошує Шепеньов.- Хоча підсвідомість кричала про інше. Я весь час відчував внутрішню тривогу. 23 лютого нас зібрали на роботі й сказали, що ситуація дуже напружена, тож працюватимемо віддалено. Згадуючи той вечір, думаю, що остаточною крапкою усвідомлення того, що війна неминуча, стало закриття Харківського аеропорту».
Ніч із 23 на 24 лютого була напруженою. Сергій весь час читав новини, заснув перед світанком, але віддалені вибухи швидко повернули до реальності. «Разом з дівчиною ми взяли найнеобхідніші речі та пішли в метро, – каже молодий чоловік. – Все обладнання залишилося в квартирі у Харкові».
Допомога фронту: із комірчини — у військові частини
Пів року Шепеньов жив у родичів на Харківщині. У цей час Сергію написав знайомий і запропонував приєднатися до спільноти, яка займається на волонтерській основі друком корисних виробів для Сил оборони України. Програміст каже: «Я відразу погодився. Ми поїхали в Харків, зібрали все обладнання та перевезли його до Близнюків. Так почалася історія виробництва друкованих виробів. Спочатку це були два відносно старих принтери, встановлені у малесенькій комірчині. Потім я поступово оновлював й оптимізовував виробництво для покращення якості та збільшення швидкості виготовлення. Користуючись нагодою, хочу надати інформацію, яка може стати в нагоді військовим: ДрукАрмія — це спільнота, яка виготовляє корисні вироби з пластику абсолютно безкоштовно. Щоб отримати вироби, потрібно верифікуватися на сайті https://drukarmy.org.ua/ua та замовити все, що потрібно для роботи».
У травні 2024 року Сергій Шепеньов відкрив перший збір на пластик і був дуже здивований, наскільки швидко його друзі та підписники допомогли його закрити. «З часом ми зібрали кошти ще на два принтери, і щомісяця менше ніж за добу закривається потреба в пластику на 30 діб — це 10 800 гривень, 36 кілограмів. Була навіть така ситуація, що один підписник, Ілля, відправив мені свій принтер для роботи. Я дуже вдячний друзям та просто небайдужим людям за таку підтримку», – зазначає Сергій. І додає: «Якщо підбити коротку статистику за цей час, то зараз виробництво складається з шести принтерів, які друкують з шостої ранку до другої ночі. Офіційно видрукувано близько 450 кілограмів пластику — це приблизно 16 тисяч виробів. І в планах — розширювати виробничі потужності».
Війна поруч: втрати, підтримка і віра
У 2024 році загинули дві близькі для Сергія людини — це його друг Сліпець Вадим та дядько Огар Олександр. Також до війська мобілізовані його друзі. «В першу чергу намагаюсь закривати потреби знайомих людей, які наразі знаходяться на фронті.
До мене прийшло повне усвідомлення, що ця війна — надовго. І не потрібно чекати швидкого закінчення, а треба докладати максимум зусиль, щоб хоч трохи полегшити життя і допомогти зі знищенням ворога тим, хто нас захищає».
Про майбутнє — без пафосу, але з вірою
Майбутнє Сергій Шепеньов бачить мирним і справедливим. Він каже: «Хочеться, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Щоб усі, хто зараз на передовій, повернулися додому живими. Щоб наші воїни — ті, хто став на захист країни, хто не вагаючись віддав спокійне життя заради нашої свободи — були гідно вшановані, мали надійну підтримку від держави, турботу від суспільства й змогу повернутись до нормального життя. Хочеться, щоб додому повернулися всі: військовополонені, цивільні заручники, діти, яких росія депортувала та відірвала від родин, від мови, від коріння. Я мрію про Україну, де безпека — не розкіш, а норма. Де не лунають сирени, а замість тривог звучать дитячий сміх, музика, мова. Де кордони — захищені, а права кожного — гарантовані. Де ветерани мають гідне життя, а діти — майбутнє, сповнене можливостей».
Наш земляк програміст Сергій Шепеньов продовжує працювати, розвивати виробництво, розширювати мережу допомоги фронту і, попри втрати близьких людей, не зупиняється. Він – один із тих, хто наближає нашу Перемогу вдень і вночі.
Ірина ВОРОНКІНА
Запрошуємо і вас, шановні читачі, долучитися до збору на пластик для потреб Сил оборони України
IBAN UA 253220010000026209360075742