Коли 24 серпня 1991 року Верховна Рада проголосила Незалежність України, мало хто міг уявити, якою буде наша країна через тридцять п’ять років. Тоді незалежність означала насамперед можливість самостійно будувати державу, ухвалювати власні рішення, говорити рідною мовою, визначати своє майбутнє.
За ці десятиліття Україна змінювалася разом із людьми. Зростало нове покоління, розвивалися громади, відкривалися підприємства, будувалися дороги, школи, лікарні. Ми вчилися відповідати за власний вибір і розуміти, що сильна держава починається не зі столиці, а з кожного міста, селища і села.
Сьогодні незалежність уже не сприймається як щось дане назавжди. Війна змусила кожного українця переосмислити зміст цього слова.
Тепер незалежність – це не лише державний прапор над адміністративною будівлею. Це військовий, який тримає оборону. Це медик, який рятує життя. Це фермер, який виходить у поле, знаючи, що за кілька десятків кілометрів тривають бойові дії. Це вчитель, який проводить уроки під час повітряних тривог. Це волонтер, який збирає допомогу. Це підприємець, який не закриває свою справу. Це журналіст, який продовжує розповідати про життя громади навіть тоді, коли новини стають дедалі важчими. Саме з таких людей складається Україна.
Ми живемо у час, коли героїзм перестав бути винятком. Він став буденністю. Його не завжди показують по телебаченню. Часто він залишається непомітним: у чесно виконаній роботі, у допомозі сусідам, у турботі про дітей, у підтримці тих, хто захищає країну. Саме ця щоденна відповідальність і тримає державу.
Для прифронтових громад ці слова мають особливу вагу. Тут добре знають, що таке втрати, тривоги й невизначеність. Але тут також знають ціну єдності. Коли люди підтримують одне одного, коли громада не опускає рук, коли попри все продовжує жити й працювати – це теж перемога. Нехай невелика, але саме з таких перемог складається велика історія країни.
Тридцять п’ять років – достатній час, щоб зрозуміти головне: незалежність не існує сама по собі. Вона потребує праці, відповідальності, мужності й готовності захищати своє. Кожне покоління українців додає до неї щось своє. Сьогоднішнє покоління додає найцінніше – незламність. Ми неодмінно зустрінемо той День Незалежності, коли замість звуків сирен лунатимуть дитячий сміх і святкові концерти, коли наші захисники повернуться додому, а слово «мир» перестане бути мрією.
35 років тому Україна отримала шанс бути вільною. Сьогодні вона щодня доводить, що варта цієї свободи.
‼️З Днем Незалежності, Україно! Зі святом кожного, хто своєю працею, мужністю і вірою допомагає їй жити та перемагати.
Ірина ВОРОНКІНА
