Який найстаріший населений пункт Близнюківщини, який виник раніше Харкова? Якщо хтось запитає, то з впевненістю можна відповісти – Добровілля. Так коли саме воно було засноване? Хто заснував та хто були його власниками? Звідки походить назва? Як раніше називалося дане село? Відповіді на ці всі питання Ви дізнаєтеся саме зараз.
1. Коли з’явилося село Добровілля та хто були його засновниками?
За офіційною версією, яка була запропонована у 1967 році у праці «Історія міст і сіл УРСР. Харківська область», перші згадки про Добровілля датуються на 30-ті рр. XVII століття. Саме в цей період почалася колонізація майбутньої Слобожанщини. У 2005 році в публікації районної газети «Нове життя» до 400-річчя Добровілля вказано, що село засновано у 1605 році. (Але ніяких документальних підтверджень цій та попередній даті немає). Тепер хто ж заснував село? За тією ж «Історією міст та сіл» Добровілля «засноване служилими людьми» для охорони кордонів Російської держави, щоб утримувати (держати) рубіж по річках Опалихі та Самарі. Пізніше село зростало за рахунок кріпаків, які тікали з польських володінь на Слобідську Україну і оселялись тут по «добрій волі».
А тепер відкриваємо історію України XVII ст. та робимо аналіз. Землі Близнюківщини на початку XVII ст. були частиною Запорожжя, яке в першій половині XVII століття було територією Речі Посполитої, держави, яка утворилася внаслідок об’єднання Великого князівства Литовського та Королівства Польського у 1569 році. Майбутнє село Добровілля знаходилося на окраїні Запорожжя поруч з володіннями Московського царства. Потім ці землі увійшли до складу Української козацької держави Гетьманщини. Тому географічно ця територія до Слобожанщини немає ніякого відношення.
2. Походження назви села Добровілля.
Назва Добровілля походить від двох слів «Добро» та «Воля». За офіційною версією переселенці селилися сюди по «добрій волі». На картах зустрічаються й інші назви: «Воля», «Надержинове». Перш ніж розібратися з назвами, спочатку треба з’ясувати, чому вихідці з Правобережної України по «добрій волі» переселялися на вільні землі Лівобережжя і які саме історичні події з цим пов’язані.
В історії України виділяють період «Руїна», який відбувався у другій половині XVII ст. На межі 70-90-х рр. XVII ст. становище Правобережної України було плачевним. Протистояння гетьманів Правобережжя та Лівобережжя призвело до того, що впродовж 1678-1679 рр. почалося переселення людей з правого на лівий берег Дніпра. Це явище отримало назву «великий згін». Більшість переселенців на території нашого краю була з Черкаського полку. В історії міст і сіл згадується, що переселенцям з Правобережжя виділялась грошова допомога: «на дворові будівлі отаману – сім рублів, черкасам – всім по п’ять рублів». На той час землі Запорожжя були вже під контролем Московської держави. На картах населений пункт позначено як «Воля». Ця назва зустрічається наприклад на карті Новоросійської губернії з атласу Вільбрехта за 1800 р. Але паралельно зустрічалася й назва слобода Добровілля (на карті Павлоградського повіту Катеринославської губернії за 1790 р. Тобто назви «Воля» та «Добровілля» використовувалися паралельно. Терміни «Воля» та «Слобода» мають спільне походження – тобто це так називали нові вільні поселення, населення якого користувалося пільгами, насамперед на деякий час звільнялося від податків.
Була у Добровілля ще одна назва – Надержиново. Звідки ж походить ця назва. Якщо дотримуватися версії заснування поселення для охорони рубежів Московської держави, то назва говорить про «держать рубежи». Чи так це насправді? Дійсно, Московська держава була зацікавлена у створенні певного захисного поясу, де існувала мережа укріплень та фортець. Але, враховуючи той факт, що південь сучасної Харківської області не є історичною Слобожанщиною, збудовані військові укріплення знаходилися північніше Добровілля: Ізюмська лінія, Українська лінія, які проходили вздовж річок Оріль та Сіверський Донець. Таким чином назва Надержиново походить від прізвища власників слободи Добровілля Тимофія та Олексія Пилиповичів Надаржинських. Отже, термін «держать рубежи» до походження назви Добровілля немає ніякого відношення. Детально про це я розповім наприкінці розповіді.
3. Власники Добровілля
У другій половині XVIII ст. Добровілля було у власності дворян Надаржинських. Хто вони? Олексій та Тимофій Пилиповичі Надаржинські походили з козацької старшини. Їхній дід Тимофій Васильович Надаржинський був духівником царя Петра І. Він володів Тростянецькою садибою, нині однією з перлин Української Слобожанщини палац. У 1776 році, після зруйнування Січі, секунд-майор Олексій Надаржинський отримав на лівому березі річки Опалиха рангову дачу 3000 десятин удільних земель та 120 десятин неудільних земель. За ревізійськими даними за 1782 р. у селі Добровілля (Воля) мешкало 859 осіб. За ініціативою Надаржинського у 1784 р. почалося будівництво Свято-Духовської церкви. Будівництво завершилося у 1788 року. Урочисто храм відкрили 21 січня 1789 року. На жаль, храм було зруйновано у 1930-х рр. Він знаходився на місці братської могили загиблим воїнам. У парку збереглося місце, де був виритий так званий «церковний колодязь». Крім Добровілля у власності Олексія Пилиповича були села Олександрівка, Софіївка (сучасна Софіївка Друга). Його брат Тимофій був співвласником Добровілля. Після смерті свого батька Тимофію Пилиповичу перейшла у спадок Тростянецька садиба в селі Тростянець Охтриського повіту Харківської губернії (нині Сумська обл.) Цей палац, на жаль, постраждав внаслідок російської збройної агресії у березні 2022 року.
Згідно опису маєтку поміщиків Надаржинських за 1788 р.: «Підданих всього 881 чол., з них колишніх запорожців 20. За ними 123 дерев’яних будинків та 24 мазанки. Церква, збудована панським коштом. Для гостей є дерев’яний будинок на 5 місць, 1 дерев’яний шинок. Міст через річку Опалиха, збудований на панські кошти. Між річками Опалиха та Самара є різні наливні озера в яких, також як і в річках, є риба: щука, окунь, лин, карась, короп, плотва, лящі, яку ловлять поселенці слободи». На жаль, щодо річки Опалиха на сьогоднішній день картина виглядає досить плачевно.
Так як у Олексія Пилиповича Надаржинського не було власних дітей, то після смерті, єдиним спадкоємцем маєтностей була донька брата Тимофія: Олександра Тимофіївна. Вона була заміжня за генерал-майором Олексієм Івановичем Корсаковим. Тому на початку ХІХ сторіччя права власності на землеволодіння у селах Добровілля, Олександрівка, Варварівка та Софіївка наслідувала сім’я Корсакових. Після смерті Олександри Тимофіївни Корсакової (Надаржинської) маєток отримала в спадок її донька княгиня Софія Олексіївна Голіцина (Корсакова), яка була дружиною князя Віктора Васильовича Голіцина. Згідно даних ревізії за 1858 р. у Добровіллі було 359 дворів та 1998 жителів (серед них 964 кріпаків), одна православна церква, тричі на рік проводилася ярмарка. Голіцини стали наступними власниками сіл Добровілля, Олександрівка, Варварівка та Софіївка (Софіївка Друга). Після смерті Софії Олексіївни право власності на села перейшли до її чоловіка. Але князь Василь Петрович Голіцин після скасування кріпосного права помер у 1863 році, через 5 років після дружини, тому право власності унаслідували діти.
Саме діти Голіциних у 1860-х рр. Добровілля та інші села продали у власність графу Сумарокову-Ельстону. Федір Миколайович Сумароков-Ельстон був генерал-ад’ютантом. 1875 року призначений командувачем Харківського військового округу. Саме в цей період він купив економію (господарство) на території сучасної Близнюківщини. Серед них села Добровілля, Варварівка. Земельні володіння Сумарокова сягали від річки Самара до меж колишньої вже Новоукраїнської сільської ради. За легендою, дружина графа Сумарокова, яка була француженка, була похована у графському саду, де чоловік на її могилі поставив гранітну брилу у формі куба. Графського саду уже давно немає, а маєток Сумарокових знаходився на березі річки Опалиха. Я пройшовся цими місцями, але зараз там немає ніякої згадки, що тут колись була панська економія. Лише збереглася фотографія економки на ім’я Віра Платонівна (прізвища не вдалося встановити). Дівчиною ця жінка на початку ХХ століття працювала у Сумарокових. Збереглося її фото на фоні однієї з будівель панського маєтку.
Як правило, більшість власників безпосередньо не жили у своїх володіннях, воно їх в першу чергу цікавило як джерело доходів. Вони могли лише раз на рік, а то і ще рідше навідуватися у свої володіння. Граф Сумароков мешкав у Франції, а в Добровілля приїжджав влітку.
На початку ХХ століття у Добровіллі було збудовано земську лікарню, приміщення якої збереглися до нашого часу. Саме село було центром Добровільської волості Павлоградського повіту Катеринославської губернії. Потім увійшло до створеного у 1923 році Близнюківського району.
Отже, Добровілля по праву можна вважати найстарішим населеним пунктом Близнюківської громади. Воно має понад 400-літню історію. Чому термін «держать рубежи», на мою думку, до походження назви Добровілля немає ніякого відношення? Зіставивши усі факти, дослідивши історичні карти, історію Слобожанщини та Гетьманщини я зробив для себе певні висновки:
1. Автори історії міст і сіл під час написання статті про історію села Добровілля взяли за основу історію заселення Слобідської України, яка почалася саме у 30- ті рр. XVII ст. Так, як на той момент Близнюківський район був частиною Харківської області історіографія нашого краю базувалася саме на історії Слобожанщини, хоча Близнюківщина історично немає ніякого відношення до даного краю. За цими землями на початку XVII ст. сходилися кордони Речі Посполитої, Московської держави та Кримського ханства. Відбувався процес колонізації цих територій. Значних масштабів він набув у XVII ст. Основну роль в цьому відігравали українські селяни та козаки з Правобережної України (Гетьманщини).
2. Термін «держать рубежи» не актуальний для назви села Добровілля, так як межі Слобожанщини проходили північніше до річки Сіверський Донець, де були спорудженні укріплені лінії, мета яких була перекрити Муравський шлях, від набігів кримських татар. До речі, Муравський шлях проходив далі на схід від Добровілля. Поселення Добровілля мало першу назву Воля та знаходилося на окраїні Запорожжя. Цей регіон розташовувався у так званому Дикому полі, буферній зоні між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Тому автори «Історії міст і сіл» назву Надержиново використали для означення терміну «держать рубежи», а люди селилися по «добрій волі». Так, люди селилися по добрій волі, бо поселення мало першу назву Воля (термін воля та слобода мають спільне коріння: вільні поселення). Назва Надержиново походить від прізвища одних із власників Добровілля, що походили з козацької старшини. Тому автори 60 років тому, враховуючи тодішні реалії, вирішили не згадувати про власників Добровілля Надаржинських, а опиралися на фактах з історії заселення Слобідської України. Звісно, враховуючи географічне розташування та історичні реалії того часу сторожовий пункт там був (насамперед від набігів кримських татар), але у 30-ті рр. XVII ст. Московська держава не поширювала свою владу на ці території. Так, Слобожанщина формально належала московському царю, а Добровілля розташовані на землях Запорожжя, на які, на той час, Московська держава не могла поширювати свою владу.
Джерело: Mykhailo Volkov
