До весни 2026 року в Близнюківській громаді родини військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні, здебільшого залишалися зі своєю бідою наодинці. Кожна шукала інформацію самостійно, намагалася розібратися у складних процедурах, зверталася до різних установ, стежила за повідомленнями та чекала бодай якоїсь звістки. Люди часто навіть не знали, що поруч є інші родини, які переживають те саме.
Змінити цю ситуацію допоміг журналістський матеріал «Нового життя» «Вони не дають зникнути: як жінки об’єднуються у пошуках безвісти зниклих» https://www.nove.in.ua/2026/04/01/vony-ne-dayut-znyknuty-iak-zhinky-ob-iednuiutsia-u-poshukakh-bezvisty-znyklykh/, створений одним із перших у квітні 2026 року в межах проєкту «Разом з громадою: сьогодні, завтра, завжди» за грантової підтримки в межах Ініціативи зі стійкості медіа в Україні, яка фінансується Посольством Нідерландів у рамках Програми MATRA та реалізується за підтримки Інституту масової інформації.
У матеріалі йшлося про жінок із різних куточків України, які після зникнення рідних не залишилися сам на сам із трагедією. Вони створюють громадські організації та спільноти, об’єднуються в групи, обмінюються інформацією, відстежують повідомлення про військовополонених і зниклих безвісти, допомагають одна одній проходити складний шлях пошуку.
Для Близнюківської громади ця тема була особливо болючою. Тут також живуть десятки родин, які чекають своїх синів, чоловіків, братів та батьків. Однак, до появи матеріалу спільноти, яка б об’єднувала ці родини, фактично не було. Журналісти «Нового життя» вирішили не обмежуватися загальною розповіддю. До циклу статей увійшла історія лейтенанта Національної гвардії України Олександра Марченка https://www.nove.in.ua/2026/04/04/try-roky-ochikuvanniai-povernennia-dodomu/, який провів у полоні три роки, та його родини, яка весь цей час шукала можливості повернути чоловіка додому. Розповіли й про сім’ю Марчуків https://www.nove.in.ua/2026/04/04/rodyna-marchukiv-chekaie-svoho-syna-z-polonu/, яка досі чекає на свого сина з полону. Важливою частиною публікацій стала практична інформація: що робити родині військового, якщо раптово обірвався зв’язок, куди звертатися, які документи збирати, де шукати інформацію та чого не варто робити. Ця інструкція ґрунтувалася не лише на офіційних рекомендаціях, а й на досвіді людей, які вже тривалий час проходять шлях пошуку.
Матеріал зачепив близнюківців і … люди почали знаходити одне одного. Серед тих, хто відчув потребу в такому об’єднанні, – Аліна Кобзар. Вона шукає свого брата, який зник безвісти. Для неї та інших родин спільнота стала можливістю не тільки отримувати інформацію, а й не залишатися сам на сам із болем. Дівчина зазначсає: «Коли люди об’єднуються спільною метою, біль не зникає, але його стає легше витримувати. Адже поруч з’являються ті, хто розуміє тебе без зайвих пояснень, бо сам переживає те саме».
Ольга Соббота чекає на свого сина. Вона також говорить про силу гуртування: «Коли кожна родина окремо бореться за свого рідного, відчуття безсилля може бути нестерпним. Коли ж десятки людей об’єднують зусилля, вони можуть підтримувати одне одного, обмінюватися досвідом, стежити за інформацією та разом шукати шляхи, які наближають до повернення дорогих людей».
Саме Аліна Кобзар та Ольга Соббота стали одними з активісток, які допомагають гуртувати родини Близнюківщини. Жінки вдячні журналістам «Нового життя» за те, що цикл статей про реальних людей, жителів Близнюківської громади, які не здаються, а згуртовуються для досягнення мети, став поштовхом до спільної роботи. Так поступово виникла спільнота родин зниклих безвісти військовослужбовців. Сьогодні вона об’єднує понад 100 родин, які проживають на території Близнюківської громади. Серед тих, хто особливо добре розуміє силу такого об’єднання, – Юлія Кривомлинова, головна героїня матеріалу «Вони не дають зникнути…». Її власний досвід пошуку близької людини показує, наскільки важливо не замикатися у межах однієї родини. Юлія також подякувала «Новому життю» за увагу до цієї теми та за поштовх до гуртування родин зниклих безвісти родин. Вона переконана: тільки спільними зусиллями можна досягти результату. Це, мабуть, і стало найважливішим підтвердженням того, що матеріал не залишився просто журналістською історією.
Жінки почали зустрічатися, обговорювати нагальні питання, ділитися інформацією та шукати способи діяти разом. До цієї роботи долучилися фахівці із супроводу ветеранів Близнюківської селищної ради Андрій Ткач та Андрій Фурман, які допомагають родинам зорієнтуватися у питаннях підтримки, комунікації та подальших спільних дій.
Перший публічний крок новоствореної спільноти відбувся вже у липні. Члени родин долучилися до всеукраїнського флешмобу «Дзвони надії для тих, хто в тиші» https://www.nove.in.ua/2026/07/18/dzvony-nadii-dlia-tykh-khto-v-tyshi/, показуючи цією акцією, що разом вони – сила, яка долатиме будь-які перепони аби побачити своїх захисників вдома. Для багатьох учасниць це був перший досвід спільної публічної акції. І водночас – важливий знак: вони більше не залишаються самі.
Нині робота зі згуртування родин триває. Ініціативу проявляють самі жінки, чиї близькі зникли безвісти, а також місцева влада та фахівці із супроводу ветеранів. У громаді вже готують наступні спільні кроки. Серед них автопробіг Близнюки-Садове «Ветерани на підтримку родин зниклих безвісти та полонених». Ще один задум: створення символу віри та надії на повернення живими тих, хто нині перебуває в полоні або вважається зниклим безвісти. Його назвали «Крила надії» і незабаром їх встановлять там, де збиратимуться для спілкування родини зниклих безвісти та полонених бійців.
Ця історія показує, як журналістський матеріал може вийти далеко за межі сторінки газети чи екрана смартфона. У квітні «Нове життя» розповіло про жінок, які в різних куточках України вже навчилися об’єднуватися заради пошуку своїх рідних. У Близнюківській громаді на той момент такої спільноти не було. Через кілька місяців понад сто родин уже знайшли одна одну, почали спілкуватися, зустрічатися та діяти разом. Змінилася сама модель поведінки громади: від «кожен бореться сам» – до «ми шукаємо разом».
Ірина ВОРОНКІНА
«Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів. Зміст публікації не відображає офіційну позицію ІМІ та Королівства Нідерланди».
