Пожежний автомобіль для Близнюківщини, підтримка лікарні, культурні проєкти та нові плани — про допомогу Україні говорили з Урбаном Фраєм і Крістофом Брумме
Є люди, після зустрічі з якими залишається не просто приємне враження, а відчуття, що світ насправді значно більший за кордони, політичні заяви й відстані. Бо коли іноземці витрачають власний час, долають сотні кілометрів, шукають кошти, організовують допомогу й приїздять туди, де триває війна, — це вже не формальна солідарність. Це особистий вибір бути поруч.
Саме з такими думками ми зустрічали в редакції газети «Нове життя» Урбана Фрая та Крістофа Брумме. Цього разу їхній приїзд на Близнюківщину мав цілком конкретний результат: до громади вони перегнали пожежний автомобіль, який працюватиме у КП «Комунальник». Машина оснащена 30-метровою стрілою та необхідним обладнанням для оперативного реагування під час пожеж. Для громади, яка живе в умовах воєнних загроз, така допомога має особливу вагу. Це не сувенір і не символічний жест. Це техніка, яка може бути потрібною у найкритичнішу хвилину, коли рахунок іде на секунди, а від можливостей рятувальників залежать людські життя, безпека будівель та майна. Втім, за цією пожежною автівкою — значно більша історія. Історія знайомства, довіри, наполегливості та людського небайдужого ставлення до України.
Вперше відвідав Україну у 2023 році
Урбан Фрай уперше приїхав до України у 2023 році. Відтоді наша країна для нього — не абстрактна держава з новинних сюжетів, а люди, з якими він познайомився, громади, потреби яких побачив на власні очі, і культура, яку він прагне підтримувати. У Швейцарії Урбан заснував український культурний центр «Prostir» у місті Люцерн. Назва надзвичайно промовиста: простір, у якому українці можуть залишатися собою, спілкуватися, творити, навчатися й не втрачати зв’язок із Батьківщиною. Щодня у центрі близько 500 дорослих і 300 дітей з України займаються музикою, спортом, беруть участь у різноманітних культурних та освітніх активностях. Тут дбають не лише про дозвілля чи інтеграцію українців у швейцарське суспільство. Тут намагаються зберегти те, що війна особливо жорстоко прагне зруйнувати, — відчуття приналежності до свого народу.
Діти вдосконалюють українську мову, знайомляться з культурою, традиціями, мистецтвом. Для дорослих це можливість знайти однодумців, підтримку, нові сили. Для багатьох вимушено переміщених українців «Prostir» став місцем, де можна не пояснювати, чому болить Україна. Понад півтори тисячі українців уже знайшли у цьому центрі простір для творчості, психологічної підтримки, спілкування та збереження національної ідентичності.
«Напрямок моєї благодійності — культура. Адже саме культура — це життя, а життя — це суспільство», — говорить Урбан Фрай. І в цих словах, мабуть, ключ до розуміння його діяльності. Він допомагає не лише тому, що українцям важко. Він допомагає тому, що переконаний: Україна має жити, розвиватися, творити, виховувати дітей, підтримувати молодь і зберігати власне обличчя навіть у найтяжчі часи.
Підтримка, яка не закінчується одним проєктом
Особливе місце у діяльності Урбана займає українська молодь, зокрема майбутні фахівці культурної сфери. Завдяки його підтримці студенти Харківської державної академії культури отримують можливість реалізовувати творчі задуми, брати участь у міжнародних проєктах, виступати за кордоном, представляти українське мистецтво та відчувати, що їхня праця потрібна світові. Це дуже важливо. Адже війна забирає не лише життя й домівки. Вона намагається поставити на паузу майбутнє. А підтримка молодих митців, студентів, культурних ініціатив — це інвестиція у те, якою буде Україна після перемоги. Урбан Фрай не приховує свого захоплення українцями, їхньою витримкою та єдністю.
«Сьогодні Україна захищає ворота в Європу, — каже він. — Тому ми, європейці, повинні підтримувати Україну». Саме з цієї позиції він співпрацює з Green Cross Switzerland — швейцарською екологічною та гуманітарною організацією, яка допомагає людям, що постраждали від масштабних техногенних, промислових і військових катастроф.
До збору коштів долучаються й жителі швейцарського містечка Крінс. Тобто за допомогою , зокрема, жителям Близнюківщини стоїть не одна людина. Це спільна праця, у якій беруть участь друзі, знайомі, небайдужі мешканці, організації. Хтось жертвує кошти, хтось допомагає з логістикою, хтось шукає необхідну техніку. А в підсумку допомога долає кордон і опиняється в українській громаді.
Близнюківщина — не чужа
Для Урбана Фрая Близнюківщина вже давно не випадкова точка на карті. Він не вперше допомагає нашій громаді. Раніше благодійник привозив допомогу до Близнюківської центральної районної лікарні, про що «Нове життя» вже розповідало читачам. Цього разу він знову не обмежився передачею автомобіля. Урбан та Крістоф відвідали Центр спільнототворення і Центр надання культурних послуг. Побачили, чим живе громада, які можливості мають люди, чого бракує нашим культурним просторам. І знову — не просто поговорили, а почали думати, що можна зробити.
«Я відвідав Центр спільнототворення та Центр надання культурних послуг. І у вас немає піаніно. Тож наступного разу я обов’язково його привезу», — пообіцяв Урбан. Він також планує допомогти із сонячними панелями для обігріву будівлі Центру спільнототворення. А ще готовий долучитися до розв’язання проблеми відсутності притулку для бездомних собак, про яку йому розповів Анатолій Ващенко – голова БО «БФ «Єдність Близнюківщини», який є ветеринарним лікарем. «Я дякую журналістам «Нового життя» за те, що провели опитування громадської думки та підняли питання, актуальне для близнюківців. Анатолій Ващенко розповів мені, що багато людей сьогодні страждають від зростаючої кількості хвостатих безхатьків. То незабаром і це питання ми вирішимо.», — зазначив Урбан Фрай. У цих словах — особливий підхід. Благодійник не просто запитує: «Що вам привезти?». Він цікавиться, як живе громада, слухає людей, помічає проблеми й шукає можливості для їх розв’язання. До слова, наразі вже є домовленість щодо ділянки, де буде притулок для бездомних собак, оформляються відповідні документи і, маю надію, що в цьому році ми зробимо репортаж з нового дому для песиків.
Крістоф — людина, яка з’єднує тих, хто хоче допомогти
Під час нашої розмови перекладачем був Крістоф Брумме – німецький письменник, публіцист і друг Близнюківщини. Про його волонтерську діяльність знають читачі «Нового життя» . Крістоф вже давно активно працює над допомогою Україні, залучає до волонтерської діяльності своїх знайомих, допомагає організовувати поїздки та підтримує спільні ініціативи. Варто сказати, що часто ми бачимо просто гуманітарний вантаж, радіємо новій техніці, але не завжди замислюємося, скільки зусиль потрібно, щоб усе це зібрати, домовитися, перевезти, оформити й доставити.
Волонтерство взагалі рідко буває справою однієї людини. Це завжди мережа довіри. Один знає, де є необхідна техн іка. Другий знаходить кошти. Третій організовує транспорт. Четвертий допомагає на місці. І лише разом вони перетворюють добрий намір на реальну допомогу.
Друкована газета — частина життя громади
Цікаво, що під час зустрічі ми говорили не лише про благодійність, війну та Україну. Зайшла мова й про друковану пресу. Урбан розповів, що у Швейцарії газети також переживають непрості часи, адже соціальні мережі забирають значну частину уваги читачів. «Знаєте, у Швейцарії теж є проблема з друкованими виданнями, бо соціальні мережі забирають увагу. Але наше керівництво зацікавлене у збереженні саме друкованих газет», — зазначив він.
Для нас, працівників «Нового життя», ця розмова була особливо цікавою. Бо друкована газета — це не лише папір і текст. Це пам’ять громади, її щоденник, місце, де залишаються імена, події, людські історії. У час, коли все стрімко переходить у цифровий простір, особливо важливо не втратити живий зв’язок із читачем.
Подарунки на згадку
Після тривалої та змістовної розмови ми подарували гостям магнітики з написом «Я люблю Близнюки». А ще Урбану передали ексклюзивний пряник від майстрині Валентини Кирейчикової, на якому зображено Близнюкіський залізничний вокзал. Це невеликі подарунки, але з великим змістом. Бо коли люди приїздять здалеку, допомагають громаді, цікавляться її життям і планують повернутися знову, хочеться, аби вони повезли із собою не лише слова подяки, а й частинку нашого краю.
А головне — після цієї зустрічі залишилося відчуття, що підтримка України у світі має конкретні обличчя. Це Урбан Фрай, який вважає культуру життям суспільства. Це Крістоф Брумме, який залучає до допомоги своїх знайомих. Це жителі Крінса, які долучаються до збору коштів. Це швейцарські організації, які підтримують гуманітарні ініціативи. І це …пожежний автомобіль, який уже працюватиме на Близнюківщині. Бо справжня солідарність — не тоді, коли про неї говорять. А тоді, коли вона приїздить до тебе дорогою, долаючи кордони, і стає частиною щоденного життя громади.
Ірина ВОРОНКІНА
