Писати про волонтерів та волонтерок можна лише розуміючи цих людей. Бо робота, яку вони виконують – це їхній стиль життя. Вони зазвичай кажуть: «Якщо вже впряглися, то тягнутимемо цю ношу до перемоги». І тягнуть, попри домашні негаразди, хвороби чи інші побутові проблеми, які є у кожного. Сьогодні поговоримо про тих, хто долучається до великої справи – допомоги захисникам та захисницям.
Пише до редакції Раїса Литвинова з Семенівки, що в Острівщинському старостинському окрузі: «Вирішили на передову посилочку зібрати. А що класти? Можна ми пиріжків напечемо? А може ще бурячка та моркви по-корейськи зробити? Так хочеться хлопчикам смачненького передати на фронт!».
Жителі села Рижове Алісівського старостату регулярно привозять до редакції ящики то з окопними свічками, то з розпалювачами, то з дитячими іграшками. Залишають ящики та пакети і тікають з приміщення, щоб їх менше розпитували. Кажуть: «Як можемо, чим можемо, тим і допомагаємо».
Телефонує жіночка: «Це редакція «Нового життя»? Хочу гроші принести на дрони!». І вже через декілька днів виділені з мізерної пенсії 100 гривень приносить, кладе у відведене для збору коштів місце і додає: «Можна й не на дрони, аби дійшли до наших захисників».
Волонтерки із Новоолександрівки плетуть маскувальні сітки та кікімори, а щоб вони краще захищали військових, просять священника ще й освятити їх, бо так надійніше.
Приємно вражають діти, які несуть кришечки з пластикових пляшок, власноруч виготовлені розпалювачі або ж зібрані з батьками посилки. Вони розуміючі, мотивовані, патріотично налаштовані. Звичайно, в першу чергу – це заслуга дорослих, адже патріотизм виховується змалечку.
Ліцеїсти з Близнюків теж в позаурочний час почали долучатися до плетіння маскувальних сіток. Волонтерка Людмила Шаповалова каже: «Різні діти приходять: дехто відразу береться до роботи, а дехто й слухати не хоче, коли вчимо. Але для нас це значна допомога. Маскувальні сітки на фронті завжди потрібні, наша бригада складається з далеко немолодих жінок, то втомлюємось та й швидкість не та. Допомога молоді дорого вартує»…
Анатолій Ващенко, який очолює БФ «Єдність Близнюківщини», разом з Сергієм Євдокимовим ще ті винахідники: побачать в інтернеті якийсь лайфхак по вдосконаленню чи-то нарізки спанбонду, чи-то зварювання буржуйок з труб, чи-то ще щось, вкрай необхідне військовим на нулі, – і відразу пробують це зробити. Приємно, що діляться цим ноу-хау і з нами, журналістами «Нового життя». Анатолій каже: «Знайшов зварювальників, поставили на потік виготовлення буржуйок. Вже декілька на фронт відвезли. Хлопці задоволені, тепліше їм тепер. Ну все, помчав, бо нам з Сергієм ще треба посилки відправити за призначенням».
Військовий на псевдо Андалус привіз трішки тубусів на сувеніри, і вже Анастасія Мовчан береться за роботу, щоб обеззброїти військові атрибути і перетворити їх на мирні прикраси для саду чи офісу…
Триває і зворотній зв’язок, адже наші земляки, які наразі титанічно воюють з московитами, ставлять волонтерську роботу на рівні зі своєю і щиро дякують на гостинці з тилу:
- «Хлопці з 92 бригади передають вітання та подяку»,
- «Велика дяка спільноті від 81 десантно-штурмової»,
- «Величезна подяка Благодійному фонду «Єдність Близнюківщини» за надану допомогу для 143 бригади. Костюми, маскувальні сітки, дуже смачні гематогени, окопні свічки, мазі. Дякуємо вам. Ви найкращі!»….
Хоча, читати подяки від захисників волонтерам і волонтеркам ніколи, треба готувати нові партії допомоги на фронт. Хіба що, повертаючись з чергової поїздки та звітуючи перед громадянами, переглянуть оті дорогі серцю подяки. Значить – недарма, значить – необхідно далі працювати!
Ось так з дня в день, без вихідних, бо у волонтерів, як і на фронті, їх немає, адже за спинами бійців – Україна, а за спинами волонтерів – наші захисники та захисниці!
Ірина ВОРОНКІНА
