Редакція газети «Нове життя» розпочинає новий проєкт під назвою «Села Близнюківщини», в якому розповідатимемо вам, шановні читачі, як живе село сьогодні. Плануємо відвідати всі 96 населених пунктів.
Слід звернути вашу увагу на те, що в кожній із 19 сільських рад колишнього Близнюківського району працюватиме фаховий спеціаліст з надання адміністративних послуг, який отримає посаду на конкурсній основі, а зараз цю роботу виконують діловоди, в основній масі – це колишні секретарі сільрад.
Першочергово хотілося дізнатися, наскільки зручно сьогодні сільському жителю оформити будь-яку пільгу чи субсидію, не виїжджаючи з села. Користуючись нагодою, також відвідували деякі заклади соціальної сфери.
Відеоінтерв’ю з місцевими жителями, посадовцями та більше фото ви можете побачити в групі «Нове життя» у фейсбуці, перейшовши на неї, скориставшись QR-кодом (остання сторінка газети).
Ех, дороги…
Перший та другий день лютого досить тривалий час ми провели в дорозі, «танцюючи» автомобілем між ямами, вирвами та цілими ставками невідомої глибини у напрямках до Бурбулатового (8 км від Близнюків) та Алісівки (25 км від Близнюків). На стані автодоріг зупинятися не будемо, бо всі й так знають, що, на жаль, вже давно асфальтові дороги Близнюківщини перетворилися просто у напрямки, а ямкові ремонти, які деінде роблять дорожники, зі снігом та грязюкою щосезону залишають по собі суцільний жах водіям. Описати враження можна словами Валерія Водяницького, який є одним із численних підписників групи «Нове життя»: «…Я співчуваю водіям маршруток, які долають ці фронтові горе-дороги, а їх немає ніде по всьому району».
Бурбулатове
Це село є центральним серед інших, що входили до складу сільської ради, а саме: Вільне Перше, Вільне Друге, Миколаївка Перша, Енергетиків, Олександрівка. То у Бурбулатовому і розміщені такі заклади соціальної сфери, як власне орган місцевого самоврядування – сільська рада, навчальний заклад, дитячий садок, бібліотека-філія, сільський будинок культури.
Завітавши до сільської ради, поспілкувалися з діловодом Наталією Іванівною Білик. «Зараз наша сільська рада знаходиться в стані ліквідації, як і всі інші. Катерина Володимирівна Билим, яка очолювала орган місцевого самоврядування, пішла на пенсію. Бухгалтер Олена Миколаївна Мороз готує бухгалтерські звіти, а я як діловод займаюся наданням соціальних послуг населенню. З початку 2021 року в журналі прийому громадян зареєстровано вже 114 звернень. Люди оформляють субсидії, пишуть заяви на пільги тощо. Це більш доступно для сільських жителів, бо не треба їздити в Близнюки до управління соціального захисту та стояти в чергах. Приходять громадяни до сільської ради в зручний для них час, я докладно роз’яснюю, як правильно оформити документи, реєструю їх і передаю у відповідні структури для нарахування. Слід зазначити, що в сільській раді дуже просто зареєструватися і виписатися за місцем проживання тощо. Майже всі ці дії я робила як секретар, а чого ще не було в моїй практиці – тому поступово вчуся. Хочу зауважити, що негативним фактором під час перехідного періоду є припинення надання нотаріальних послуг, як-то оформлення заповітів, доручень та ін. Це дуже незручно для людей похилого віку, але, вважаю, з часом все налагодиться. Серед найбільших проблем на сьогодні я б назвала відсутність нормальних автодоріг та питної води», – резюмує жінка. До слова, якраз під час нашого візиту, оформляла документи для надання субсидії бібліотекар Ірина Завгородня. Вона розповідає: «У селі говорять, що це добра справа, коли нікуди не виїжджаючи, можна оформити всі необхідні документи. Я ось зайшла до сільської ради в обідню перерву, в затишній обстановці все оформляю за допомогою Наталії Іванівни і буду чекати на результат».
Будівля освітнього закладу у Бурбулатовому чи не найстаріша на Близнюківщині, бо зведена ще у 1914 році. Зараз це філія Близнюківського ліцею, де навчається 42 учні, з яких 11 підвозяться з інших населених пунктів. В минулому році філія стала переможцем обласного конкурсу мініпроєктів розвитку територіальних громад «Разом в майбутнє», завдяки чому зроблено капітальний ремонт їдальні та харчоблоку. Завідувач закладу Ірина Вікторівна Маник розповідає: «Зараз дітям та вчителям приємно обідати в затишній і комфортній атмосфері. Згідно із новим санітарним регламентом для шкіл, меню, яке погоджується із Держпродспоживслужбою, розробляє опорний заклад. То вже другий тиждень харчуємося за новим. Страви смачні й поживні, готує їх наш кухар Світлана Анатоліївна Свердло. Харчуються майже всі діти. Пільгового контингенту не так багато: троє дітей під опікою, двоє – діти учасників бойових дій, ще троє – з малозабезпечених сімей. Інших годуємо за батьківські кошти. Педагогічний колектив складається з 11 вчителів. Їздять проводити заняття і педагоги з Близнюківського ліцею, бо навчаємо школярів англійської мови, а також є дві дитини на інклюзивній формі навчання, то постійно до закладу приїжджають психолог, логопед і дефектолог».
Алісівка
Їхали до цього віддаленого села досить довго, бо дорога вщент розбита. Слід зазначити, що Алісівська сільська рада – одна з найвіддаленіших на Близнюківщині. До її складу входять наразі безлюдне село Безпальцеве та малочисельне, за реєстрацією 49 осіб, – село Рижове. То саме в Алісівці розташовані як орган місцевого самоврядування, так і школа, дошкільний навчальний заклад, сільський клуб, фельдшерсько-акушерський пункт та поштове відділення зв’язку. В цій сільраді нині обов’язки завідуючого господарством виконує колишній сільський голова Сергій Миколайович Постніков, а обов’язки діловода – секретар Олена Олександрівна Романенко. Вона і розповіла про сьогодення жителів, їхні проблеми та новини села: «Тільки за січень до нас за наданням пільг і оформленням субсидій звернулося 22 особи, та вже за два дні лютого теж є чотири справи. В основному на початку року люди оформляють пільги на тверде паливо, а субсидію – десь в лютому-березні, і таких справ лише три, бо майже всі жителі є власниками досить великих паїв, то не мають права на нарахування субсидій. Слід зазначити, що алісівчани в певній мірі залежні від сільгосппідприємства, яке обробляє землі на території Алісівської сільської ради. Наразі це ТОВ «Краєвид-Агро», де змінився власник, в зв’язку з чим виникає багато непорозумінь. Внаслідок цих реорганізацій багато осіб залишилося без роботи, а для сільського жителя знайти іншу – проблематично. Обов’язки діловода особисто для мене не нові, бо виконую ту ж роботу, лише справу тепер формую повністю і реєстром передаю далі, то обов’язково подаватиму документи на конкурс, який оголошує селищна рада. Щодо проблем, то зараз їх скрізь багато. Першочергово – це відсутність робочих місць; по-друге – харчування дітей в освітніх закладах, адже сільська рада повністю брала на себе фінансування цього питання; відсутність підсобного робітника, який займався багатьма питаннями благоустрою, серед яких опалення ФАПу, а зараз і цей обов’язок покладено на плечі молодого фельдшера, який і так працює за дуже малу заробітну плату. Втім, сьогодні нелегко всім. Приємною новиною є хіба що те, що 2021 рік ми розпочали із реєстрації новонародженого хлопчика».
Наступною зупинкою в Алісівці став фельдшерсько-акушерський пункт, де працює Анастасія Юріївна Ващенко. Молодий спеціаліст приїхала до Алісівки ще у 2016 році, вийшла заміж, виховує двох дітей. Щоб заохотити фахівця залишитися в селі, сільська рада забезпечила її житлом, а ще придбала приватний будинок в центрі села для розміщення ФАПу, бо типова будівля медичного закладу була в аварійному стані й знаходилася на окраїні населеного пункту. У новому ФАПі зробили ремонт, забезпечили необхідним обладнанням та медпрепаратами, найняли людину, яка б опалювала будівлю, і фельдшерка справно виконувала свої обов’язки, отримуючи за часто цілодобову роботу пів ставки.
Анастасія Ващенко розповідає: «Довелося перервати декретну відпустку, бо місцеві жителі потребували медичної допомоги. Адже в селі, як правило, живуть люди похилого віку. Звертаються до мене і вдень, і вночі, часто хворіють дітки, є патронаж. Я родом з Близнюків, але Алісівку люблю, як рідну, і хотіла б тут жити завжди, бо найкращим відпочинком вважаю час, коли маю улюблену роботу і можу побути з сім’єю. Однак, зараз стало працювати дуже важко. Обсяг роботи значно збільшився, бо, окрім виконання основних обов’язків, я ще й повинна топити в приміщенні, рубати дрова, носити вугілля – це важко, забирає багато часу і дуже незручно для пацієнтів. А ось заробітну плату мені в цьому році ще зменшили, і працюю я на 0,25 ставки. Чоловік знайшов роботу в Лозовій, діти у нас ще маленькі, коштів не вистачає ні на що. Думаю, що довго не протримаюся. А залишати село не хочеться, то вірю в краще. Я вже звикла до людей, а мої пацієнти до мене».
Ось така несприятлива для розвитку сільської медицини ситуація склалася в Алісівці, яку влучно прокоментувала вчитель Алісівської школи Аліна Братешко: «Сільська рада у 2016 зробила все, щоб Алісівський ФАП функціонував для потреб жителів села: запросила на роботу молодого спеціаліста, надала будинок для проживання фельдшера з сім’єю, придбала нове, більш зручне приміщення ФАПу, у якому зроблено ремонт! І що? 2021 рік – молода мама вийшла на роботу, перервавши декретну відпустку, заради 0,25 від ставки? Це просто якесь знущання. Таке відчуття, що робиться все, щоб у нас в селі ФАПу не було! Про які розваги може йти мова, коли до здоров’я людей нікому немає діла?»
Адміністрація та педагогічний колектив Алісівської ЗОШ І-ІІІ ступенів робить все можливе, щоб діти могли отримати якісну освіту. Директор закладу Наталія Володимирівна Федорчук констатує: «У нас навчається 41 дитина, підвозяться шестеро школярів та вісім вчителів з Новонадеждиного, Надеждиного та Близнюків. Головною проблемою сьогодні є мала кількість учнів, а ще з нового року постала проблема харчування дітей. Коли функціонувала сільська рада, вони опікувалися цим питанням і всі без винятку школярі мали змогу не тільки обідати, а й снідати у школі безкоштовно. Тоді на харчування однієї дитини сільрада виділяла 25 грн в день, а зараз треба платити батькам, які в більшості своїй безробітні. То сьогодні лише 12 дітей харчуються за батьківські кошти та ще годуємо трьох пільговиків. З матеріально-технічної бази маємо лише необхідне: стільці, парти, дошки, є ще внутрішні туалети, в іншому – все тримається на ентузіазмі вчителів. У нас великий спортзал, в якому нещодавно, коли було більше дітей і сільська рада оплачувала роботу тренера, працювала секція волейболу, а зараз, на жаль, тиша. Втім, наші учні є активними учасниками всіх районних та обласних заходів».
В будівлі школи також функціонує дитячий садок, де виховується 11 дошкільнят. Завідувач ДНЗ Даценко Оксана Іванівна говорить: «Я народилася в селі, прожила тут більше 30 років, обожнюю свою Алісівку, але, як і будь-кому, мені потрібна робота, заробітна плата, можливість народити дитину і розвивати її тут, на місці. До слова, саме неможливість мати необхідне і відлякує молодь від села. Стосовно закладу, який я очолюю, то ми досить добре забезпечені, але з харчуванням біда. Відтепер батькам треба оплачувати 50 % вартості харчування, а це досить значна сума, бо звикли платити тільки 5%, тобто 50 грн у місяць. Люди в більшості своїй виживають за рахунок підсобного господарства, орендної плати, яку отримують раз на рік, та коли хтось із родини їздить на заробітки. Це оптимізму не вселяє».
Завершився наш візит цікавою зустріччю із молодими людьми, випускниками Алісівської школи Владиславом Ющенком та Юліаною Волковою, які є переможцями районного етапу конкурсу «Лідер року 2020». В одинадцятикласників багато планів на майбутнє, а ось повертатися в село після навчання вони планують тільки для того, щоб відвідати рідних. А в іншому – мріють, як і всі, про розвиток українського села та його розквіт.
Ірина ВОРОНКІНА
