Неділя, 17 Жовтня, 2021
Головна > НОВИНИ > ГРОМАДА > Я бачив Гагаріна

Я бачив Гагаріна

Дванадцятого квітня 1961 року Юрій Гагарін став першою людиною в світовій історії, що здійснила політ у космічний простір. Ракета-носій «Восток» із кораблем «Восток-1», на борту якої перебував Гагарін, була запущена з космодрому Байконур. Після 108 хвилин польоту Гагарін успішно приземлився в Саратовській області, неподалік від міста Енгельса. Починаючи з 12 квітня 1962 року, день польоту Гагаріна в космос був оголошений святом — Днем космонавтики.
У Близнюках живе ВІТАЛІЙ ПАВЛОВИЧ РОМАЩЕНКО, який саме 12 квітня 1961 року самовіддано ніс службу радіомеханіка в авіачастині, куди відразу після приземлення капсули і привезли Юрія Гагаріна.
«У 1961 році у нашій частині проходила навчання група космонавтів, серед яких був і Гагарін, але я був радіомеханіком, то якось з цими хлопцями не перетинався, а ось парашутисти їх бачили. 12 квітня була середа і ми готувалися до денних польотів, бо саме в цей день вони щотижня проходили, але їх чомусь відмінили. І ось через деякий час почулося: «У нашому районі приземлятиметься супутник!». Ми цьому не дуже здивувалися, бо на військовому полігоні поблизу нашої частини вже приземлялися знамениті собачки – Білка та Стрілка, які у 1960 році теж літали в космос і після 25 годин польоту повернулися на Землю живими. Той політ проходив на кораблі «Супутник-5». За час польоту корабель здійснив 17 повних витків навколо Землі. А про те, що в космос полетить людина, ми тоді знали всі і обговорювали цю подію із захватом. І ось.. стою я на командно-пропускному пункті і поряд зі мною проходить в оточенні лікарів та військових усміхнений, але виснажений, Юрій Гагарін, – згадує Віталій Павлович. – Багато розмов було про той політ, дещо додумували, а дещо правдою було, бо кожен хотів додати про своє особисте і особливе знайомство з першим космонавтом Землі. А я після служби поїхав до Москви, щоб на власні очі побачити капсулу, яка приземлилася на полігоні поблизу нашої частини».
Власне Віталій Павлович з дружиною Катериною Микитівною народилися не на Близнюківщині, але з 1968 року переїхали до Близнюків та так і залишилися на цій землі. Це подружжя виховало трьох синів – Михайла, Віктора та Володимира, які виросли достойними людьми, створили свої сім’ї і династія Ромащенків поступово розростається у Близнюках.
Віталія Пвловича знають близнюківці як успішного керівника, який передусім ставив виконання лужбових обов’язків. Спочатку він був завідуючим майстернею у Близнюківській сільгосптехніці, пізніше працював голоним інженером у колгоспі імені Карла Маркса, управляючим Близнюківського ремонтно-транспортного підприємства та ще в Лукашівці у сільськогосподарському підприємстві «Світанок». На всіх посадах працював на відмінно, залишаючи по собі вагомий слід та приємні спогади, бо має веселий, легкий характер.
Чоловік розповідає: «Я вмію працювати і вимагав того від своїх підлеглих, то у відстаючих ми ніколи не були. Я завжди був на роботі, то виховання дітей повністю лежало на плечах моєї дружини, життя якої обірвалося ще 14 років тому. Боляче, але одиноким себе не відчуваю, адже поряд сини, невістки і головне – четверо онуків. Я ними дуже пишаюся. Найстарша Поліна закінчила Близнюківський ліцей з золотою медалю, а зараз навчається на 6 курсі медичного університету, Уляна, якій 15 років, теж навчається добре, Аріна та Родіон, окрім успішного навчання в ліцеї, мають високі досягнення у спорті. Внуки часто навідуються до мене, а я розповідаю їм про минуле, яке в багатьох аспектах їм вже є незрозумілим та дивним».
Неспокійний за характером 81-річний пенсіонер склавши руки не сидить – він, як може, допомагає синам, а зимовими довгими вечорами лущить горіхи та здає ядра, щоб мати за що купити гостинець онукам, адже пенсія надто мала.
Оксана Грач

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *