Понеділок, 18 Жовтня, 2021
Головна > ГАЗЕТА > Золоті кургани

Золоті кургани


Легенда
Марина Шарпило, методист І категорії Близнюківської центральної районної бібліотеки, придумала легенду про Близнюківщину.

Гінець увірвався в шатро, швидким кроком попрямував до людини за столом, прихилив голову:

  • Хан Іслям Ґірей, тільки-но отримали послання прямо з наших кордонів біля Ачі-Кале. Запорожці рухаються туди із Січі, а через 2 дні нас наздоженуть.
    Чоловік різко встав:
  • Скільки їх? – суворо звернувся до співрозмовника.
  • Близько 5 тисяч або, навіть, більше! Та не це найстрашніше, – гінець опустив очі, вагаючись сказати наступні слова, – з ними Семен Гурло і два брати-близнюки Петро і Павло Крамари. Про них вже давно складають легенди. Ніби-то брати не просто козаки, а характерники! Близнюки мають нелюдську силу і феноменальну спритність у бою.
    -Так, я це чув, – Іслям відмахнувся, – Сірко ніяк не вгамується, все йому перемог мало. Знайшов найнебезпечніших бійців. Розумно. Хмельницький мене запевняв, що з ним проблем не буде, але він, як коршун, прямує за нами. Вже яничар, що прибули за наказом султана Ібрагіма Першого не вистачає, щоб стримати козацький натиск.
    Хан Ґірей, заклавши руки за спину, міряв шатро широкими кроками.
  • Ачі-Кале – це земля Ґіреїв, починаючи з великого Хаджі Першого, ми не маємо права її ось так просто віддати, але нам бракує людей. У всьому винне прокляте скіфське золото. Я говорив Мустафі-паші, що від нього добра не буде, тим паче, козаки давно хочуть ним володіти. Ми зобов’язані доставити золото в Улуг Орда ве Дешт-и Кіпчак за будь-яку ціну. Передай яничарам, що негайно вирушаємо в дорогу. У нас мало часу.
  • Але ми йдемо прямо в руки ворога, перетинаючи Слободу. Сірко цю місцевість знає краще нас і запевняю, пане, має цілу мережу шпигунів і засідок на цьому шляху.
  • Мої слова не обговорюються, прислуго, – Хан вдарив по столу і простягнув руку до шаблі, що висіла у нього на поясі, – Я все сказав. Не такий страшний той Сірко, як його малюють.
    Гінець кивнув і відразу вийшов, залишивши хана наодинці з думками. Ісляй повернув голову до далекого кута шатра. Там стояла важка скриня. Ґірей зітхнув і підійшов ближче, оглянув величезний замок із зображенням вирізаного орла, що тримає колос пшениці. Майстерна робота не могла не захоплювати. Але те, що було всередині, вражало не менше… Скіфське золото!
    Ґірей полював на нього багато місяців, готовий був віддати життя. Зруйнувавши черговий курган-могилу на сході, хан нарешті виявив множинні обкладання сагайдаків і піхов, руків’я мечів, ручки дзеркал, пряжки, браслети, гривні. Усвідомлення того, що цим усім володів цар Криму Ходар, зробило скарб безцінним. Тільки була одна важлива деталь. Останній скіфський правитель Аргунт, смертельно поранений готами, перед смертю прокляв все багатство свого народу : «…щоб ніхто з народів, що живуть зараз, і житимуть після них, не могли володіти силою великої Скіфії. Отримає величезну владу тільки ГІДНИЙ». Сказані перед смертю слова набули своєї віщої форми, бо хто б не знайшов золото – гинув, так і не підкоривши велику силу.
    З того часу правителі, які були впевнені у своїй винятковості, вирушали на пошуки багатства. Ґіреї завжди вірили, що скарб по праву належить лише їм. У свою чергу козаки думали інакше.
    Рівно опівночі татарське військо рушило вбік Ачі-Кале, не залишаючи за собою слідів. Здавалося, що вони розчинилися у темряві і рухалися безшумно. Але не настільки, щоб козацький полк на чолі з Іваном Сірком зміг їх недогледіти. Маючи першокласну кінноту, запорожці вміло проскакували густі ліси, піднімалися на найкрутіші підвищення. Сірко не сумнівався в силі свого загону.
  • Побратими, – його голос, як грім, прорізав повітря, – Я вірю в наш козацький дух, відмінне володіння мечем. Ну-мо задаймо жару цим злодіям і загарбникам. Нехай Виговський танцював під їх дудку – за це його вже смажать чорти! – Сірко засміявся – Вперед! Зустрінемося на тому боці і посмакуємо відмінної наливки!
    Вранці 1669 року Ґірей і його яничари були розбиті на одному з диких полів в 165 кілометрах від річки Лопань. Бій був настільки кривавим – здавалося, що суха трава стала червоною і небо, віддзеркалюючи те, що відбувається, перетворилося на криваве полотно. Хану вдалося втекти з парою своїх вірних прибічників. Більше боячись за своє життя, він не взяв нічого, залишивши все на здобич козакам. У сутичці загинули знамениті брати-близнюки Петро і Павло. Бойові товариші сумно перенесли цю втрату і вирішили поховати славних побратимів прямо тут, як символ їхньої відданості військовій справі. Серед кинутої провізії хана, козаки виявили скриню із скіфським золотом. Розуміючи всю небезпеку цього предмета, Іван Сірко вирішив віддати лише частину багатства Хмельницькому, щоб вберегти гетьмана від сумної долі володарів золотої сили. Але навіть цього було досить для фатальної долі Гетьмана України. Коли ховали двох загиблих братів-близнюків, Сірко наказав наслідувати скіфську традицію – насипати дві могили-кургани, цим самим даючи зрозуміти, що тут, окрім пам’яті за померлими, зберігається друга половина скіфського скарбу. З цього дня над широким пшеничним полем, обрамленим вузькою смугою дубів – свідків історичної битви, височіють дві могили як символ непереможної козацької свободи і скіфської культури.
    Поступово територію дикого краю стали заселяти люди, які, відслуживши своє в Запорізькій Січі, хотіли мирного життя. Вони чули про двох братів-близнюків і величезні скарби, що зберігалися в їхніх могилах, тому і вирішили назвати своє поселення Близнюки. Де правда, а де вигадка – ніхто не скаже, але донині кургани бережуть спокій Близнюківщини. Вони, ніби варта, дивляться на події сьогодення. І якщо прислухатися, то легко можна вловити їхню розмову, яка розкаже нам про діяння тих століть, що минули, та про те, що вони до сих пір чекають на ГІДНОГО, з яким охоче поділяться таємницею золотих курганів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *