Головна > ГАЗЕТА > Село Холодне. Спогади.

Село Холодне. Спогади.

Прочитавши в газеті «Нове життя» статтю про села–примари Близнюківщини, серед яких знаходиться і Холодне, вирішила написати до редакції листа, бо мої спогади повернули мене в далеке дитинство, тісно пов’язане з цим колись веселим та живим населеним пунктом.

Я народилася та проживаю в селі Берестове, але в Холодному була оселя моєї тітки Віри Прокопівни Загорулько. Дитинство моєї мами теж пройшло там, адже тітка Віра як старша сестра замінила їй маму. З Холодного пішов на війну і не повернувся їхній старший брат. А я під час кожних шкільних канікул летіла, мов на крилах, в гості до любої тітоньки. Маленьке, але мальовниче село Холодне, яке розкинулося серед степу, було для мене рідним та дуже теплим. Взимку поля навколо села були засипані снігом, наче вкриті білою ковдрою, і я, маленька дівчинка, прив’язувала санки до вівчарки Джека. Пес щодуху біг по зимовому полю, санки часто переверталися, я падала в сніг, сміялася, а Джек лизав моє розчервоніле обличчя.
А влітку поля, як безкрайнє море, колихалися налитим колоссям, а плакучі верби схиляли віти до самої землі, і ми – босоногі дівчата – бігли по споришевій стежці.
Працьовиті та дружні люди жили в Холодному. Вдень працювали на полі та на фермі, де були корови, телята, вівці, а ввечері збиралися сім’ями вечеряти. Мені запам’яталося, як сідали прямо на траву і пригощалися тим, що виносили з дому, ділячись останнім.
Сідало сонце за обрій, а над селом линула пісня.
Пройшли роки. Вже немає серед живих моїх мами і тітки Віри, немає й села Холодного, останні жителі якого вже давно залишили свої оселі. Але я інколи прошу чоловіка відвезти мене на цей острівець мого дитинства. Підходжу до місця, де колись стояла тітчина хата, схиляюсь, торкаюсь рукою землі, і непрошені сльози біжать по щоках, а високо в небі ніби лунає тиха пісня мого дитинства.
Людмила Москалець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *