У 1986 році 26 квітня на благодатній землі українського Полісся за110 км від Києва сталася катастрофа, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною.
Ось уже 35 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдав шкоди здоров’ю мільйонів українців. А тоді – в ніч на 26 квітня мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип’ять, що за 3 км від атомної станції, і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. Приблизно о 23 хвилині на другу годину ночі на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталися вибухи, які повністю зруйнували реактор. Будівля енергоблоку частково обвалилася, на даху почалася пожежа, на розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози, а суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася під реакторними приміщеннями.
В результаті цієї аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду – 131, цезію -134 і цезію – 137, період напіврозпаду якого складає 30 років, стронцію – 90 (період напіврозпаду 29 років).
Становище погіршувалося через те, що в зруйнованому реакторі тривали неконтрольовані ядерні і хімічні реакції від горіння запасів графіту з виверженням із розлому продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Письменник Володимир Яворівський писав: «Вогняний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начебто засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору».
Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба жителі Прип’яті та навколишніх сіл. В той же час вплив радіаційного опромінювання відчули на собі мешканці іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км від станції, – районного центру Київської області Чорнобиля. Це стародавнє місто, засноване ще за часів Київської Русі, дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році, а вже через дев’ять років працювало чотири енергоблоки, а п’ятий збиралися пускати в дію.
Першими взяли на себе удар атомної стихії працівники воєнізованої частини атомної станції, які опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Їх було 50 – молодих пожежних, які з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок. Сьогодні жодного з них вже немає серед живих.
Земля була на межі вселенської катастрофи, адже, якби тоді вогонь не зупинили, вибухнули б ще три енергоблоки. Дослідники стверджують, що в такому випадку на місці Київської, Житомирської, Чернігівської областей та півдня Білорусі утворилась би величезна воронка, на цій території загинуло б все живе, а радіаційною – небезпечною для життя зоною була б вся Європа.
На захист населення України стали не лише пожежні, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії на будівництві захисної споруди, так званого об’єкта «Укриття», який заховав залишки зруйнованого реактора. Героями були і робітники атомної станції, водії машин, льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок, шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу, велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був в епіцентрі та в небезпечній зоні навколо зруйнованого реактора. Це були люди з усіх куточків України та інших країн, які, виконуючи свою роботу, навіть не розуміли, на яку небезпеку наражають своє здоров’я.
Серед численної армії ліквідаторів були і жителі Близнюківщини.
Валентина ПОДУШКО, голова Близнюківської громадської організації «Союз Чорнобиль України»
