Понеділок, 18 Жовтня, 2021

Валер’янівка

Село засноване у 1855 році як хутір Телепнєво. Землі між сучасними селами Надеждине та Валер’янівкою належали пану Телепнєву. Відповідно, їх і назвали від прізвища власника. У пана був син Валеріан та дочка Надія, між якими і були розділені землі. Так з’явилися назви населених пунктів Валер’янівка та Надеждино.
Першими жителями Валер’янівки були селяни-кріпаки з Орловської губернії.

Колись цей населений пункт був заможним багатолюдним селом, яке розташувалося на схилі невеликої балки, по якій протікав струмок з декількома загатами. «У Валер’янівці жили дружні люди, які не боялися роботи, були освіченими та далекоглядними. Їх нараховувалося більше 400 осіб. У 1928 році приїхали сюди земляки місцевих жителів із Орловської області і побудували велику цегляну школу, де після Другої світової війни навчалося 134 учні. До цього навчального закладу ходили школярі із сусідніх сіл – Новотроїцького, Надеждиного, Морокіно. Функціонували у населеному пункті великий дитячий садок, бібліотека, будинок культури (на фото), а в центрі – магазин. А щодо загального розвитку села та робочих місць у ньому, то тут взагалі проблем не було. Адже на загальному господарському дворі розміщувалися ферми з кіньми, кроликами, великою рогатою худобою. Окремо вирощували качок та індиків. Тут працювала знаменита овочева бригада, результати роботи якої красувалися на виставках досягнень народного господарства, а яблуками та грушами з Валер’янівського саду торгували в Москві. У 1954 році до села провели радіо, у 1955 – електрику, у 1960-1963 роках замінили саманні хатки на цегляні будинки», – згадує Володимир Григорович Трошин, який народився в цьому селі і закінчив місцеву школу. До слова, ще років 15 тому збиралися влітку її випускники, щоб згадати шкільні роки та славний час розквіту українського села.
Сьогодні у Валер’янівці, де всього одна вулиця та провулок, залишилися жилими 23 будинки. Молоді фактично немає, близько десяти дітей шкільним автобусом підвозять на навчання до Острівщини, яка знаходиться за чотири кілометри. Декілька років тому перестав функціонувати ФАП, а про добротність будівель школи, закладу культури та магазину свідчать напівзруйновані кістяки цих масивних приміщень. Серед старожилів тут проживають інвалід Другої світової війни Гаманов Федір Єгорович, який народився у 1926 році, та Зайцев Іван Михайлович – 1929 року народження, трудове життя якого віддане Валер’янівському будинку культури. Прикро, що й газету мало хто в цьому селі передплачує, то подружня пара, яка не захотіла, щоб їх фотографували, жалілася на те, що нічого не знають. І дивною дивиною було для них повідомлення про те, що сільських рад вже немає і що Близнюківщина є частиною Лозівського району.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *