матеріал опубліковано в номері 26 газети “Нове життя” за 29.06.2019 року
Сучасна молодь вражає своєю працьовитістю та креативністю. Іноді диву даєшся, чуючи про досягнення наших юних земляків, їхню мобільність та комунікабельність.
Однією із провідних гравців Близнюківської жіночої збірної з волейболу є Анна Панасовська. Дівчина у квітні відзначила свій 22 рік народження. Її тато Панасовський Володимир Петрович працював учителем, але занадто рано пішов з життя, а мама Олена Іванівна, бухгалтер за фахом, до цього часу грає у волейбол поруч з донькою. Копією Ані є її молодша сестра Маша, яка найбільше всього в світі мріє бути схожою на свою старшу сестру.
Аня з дитинства найбільше любила танці і волейбол. Цим захопленням вона віддавала весь вільний від навчання час. Своїх тренерів з танців (Анну Шубіну і Анну Власову) та волейболу (Валерія Єгорова та Світлану Черкас) талановита дівчина завжди пам’ятає і вдячна їм за науку, яка в чомусь є сенсом її теперішнього життя.
Тендітна, але сильна і цілеспрямована дівчинка мріяла бути лікарем або адвокатом, але, закінчивши школу, стала студенткою факультету фінансів за спеціальністю «Міжнародна економіка» Харківського інституту фінансів. Відразу ж почала грати за волейбольну збірну ХНЕУ, адже ще в шкільні роки зарекомендувала себе вправним самовідданним гравцем, і танцювати в колективі, який функціонує на базі її інституту. Студентське життя Ані було неспокійним, але цікавим: виснажливі тренування, часті змагання, вдосконалення техніки танцю і новий партнер Станіслав, який змінив долю нашої землячки: саме він запропонував спробувати свої сили, почавши працювати за кордоном.
У 2017 році Аня зі Станіславом поїхали у В’єтнам. Перші враження від побаченого незабутні і яскраві, а потім… щоденна важка робота. Молоді люди намагалися поєднувати приємне і корисне: важко працюючи, встигали не тільки заробити, а й цікаво відпочити.
Працювали в парку, танцювали бальні і сучасні танці, показували гімнастичні номери, брали участь у парадах артистів. Вісім місяців українська талановита пара підкорювала В’єтнам, паралельно приїжджаючи в Харків, щоб здати сесію і не відстати від навчання.
Отримавши неперевершені враження та набувши досвіду, повернулися додому. Однак, на місці вже не сиділося. То через два місяці знову поїхали в екзотичну країну, але тепер це був Китай місто Ченду, куди Аню і Стаса запросили на роботу в цирк повітряними гімнастами, а потім – в місто Тайюань.
«Танці і повітряна гімнастика – це різні речі, – розповідає Панасовська. – То доводилося ще більше тренуватися і репетирувати, адже працювали ми без страховки. За час роботи ми вдосконалили свою техніку, навчилися новому і зрозуміли, наскільки важлива кожному з нас підтримка іншого. На жаль, були і травми, але незначні, бо кожен наш рух ми відточували до автоматизму. Понаднормова робота нас не лякає, а робить сильнішими. Взагалі, то був дуже насичений подіями час. В Китаї люблять іноземців, особливо європейців. З нами хотіли сфотографуватися, нами захоплювалися. Це було класно».
Зараз наша землячка закінчує навчання в магістратурі. Через шість місяців вона отримає диплом фінансиста. Паралельно дівчина працює у відділі продаж одного з престижних Харківських фітнес-клубів. Задля підтримки досконалої фізичної форми, щодня робить пробіжку, займається на тренажерах, готується до конкурсу краси, де боротиметься за звання «Міс Пандора», а на вихідних приїжджає у Близнюки, щоб зіграти у волейбол та поспілкуватися з рідними, яких дуже любить.
Аня запевняє, що з дитинства вірить у свої сили і впевнено прямує вперед. Попереду у героїні цієї розповіді довге і щасливе життя, бо її наполегливості у досягненні мети треба повчитися.
Ірина ВОРОНКІНА
Про подальшу долю героїні розповіді читайте в грудні на сторінках газети “Нове життя”