Тетяна перераховувала вміст свого гаманця і все дужче ніяковіла. Ось замовлені ліки вже лежать в пакуночку перед нею, а розрахуватися не вистачає грошей. Після складної операції Таня змушена підтримувати свою нормальну життєдіяльність за допомогою різних препаратів, тож і доводиться постійно відвідувати аптеки. Ніби і з цінами знайома, але ж вони мають властивість змінюватися, от і потрапила мимоволі в незручне для себе становище. Оглянулася – черга терпляче чекає. Жінці ніяково – затримує людей, тож заходилася вибирати, що б його повернути, але всі ліки- вкрай необхідні. Допомога прийшла, як кажуть, звідки не чекали: зовсім чужа людина допомогла, доплатила за Таню цілих 50 гривень.
Тетяна Станіславівна Чуприна схвильовано розповідає свою історію: велика вдячність переповнює її серце. Бідкається, що тільки й дізналася – це була Наташа з Доброволля. Кілька разів Таня намагалася зустріти цю чудову жінку, щоб подякувати, віддати борг, але не вийшло. Я заспокоюю Тетяну: твій борг за людську чуйність віддасть Наталці хтось інший, подавши руку допомоги в потрібний час. Адже добро так і ходить поміж людей, від одного до другого, від знайомого до незнайомого, підтримуючи в скрутну хвилину, зігріваючи душу і нагадуючи, що ми – ЛЮДИ.
Тетяна попросила, щоб я всім розповіла цю історію, що в наш важкий час є взаємодопомога, віра в людей і любов до ближнього. Бо це ж ми, українці. Народ особливий у своїй єдності. А Наташі з Доброволля – низький уклін і вітання вже не тільки від Тані із Софіївки, а й від усіх небайдужих людей. Хотілося б, Наталко, щоб ви впізнали себе в цій розповіді, та прийняли щиру вдячність за допомогу.
А я з радістю виконала Тетянине прохання, бо про хороше завжди приємно розповідати: нехай всі знають, що добро живе; не тримаймо його, як священний вогонь, передамо з рук в руки .
Валентина Чабарай
