Четвер, 8 Грудня, 2022
Головна > ГАЗЕТА > БЕСIДИ,ІНТЕРВ'Ю > Раз треба – то зробимо

Раз треба – то зробимо

Виготовляють окопні свічки, «кікімори» та маскувальні сітки, – жителі Олексіївського старостату об’єдналися задля допомоги захисникам. Ініціатор ідеї – уродженка села Микільського Олексіївського старостинського округу Близнюківської громади Карина Гавриш (в дівоцтві Глушенко).

Родина Глушенко. Життя до війни

Сім’ю Глушенків знають  в Олексіївському старостинському окрузі як дружну та працьовиту. Голова родини Олександр  Олександрович – механізатор із золотими руками, берегиня Тетяна Юріївна – домогосподарка-вишивальниця. Найбільшим скарбом цього подружжя є їхні діти: Карина, Денис та В’ячеслав. Бо кожен з них – цілісна особистість.

В’ячеслав, Карина і Денис. Фото з домашнього архіву

Молодшому В’ячеславу сімнадцять. Він захоплюється спортом і обожнює копирсатися в техніці, допомагаючи батьку. А нещодавно його увага перемкнулася на пасіку, і хлопець вже цьогоріч зібрав чимало цінного продукту – меду.

Денис теж обожнює працювати на пасіці. А ще він захоплюється малюванням, вміє випікати смачнючі торти та в’яже спицями, малює ескізи одягу, а потім шиє його на машинці. Втім, наразі його захопленням стало фотографування.

Карина в цій сім’ї старша, то їй довелося  няньчити молодших братиків. А вони в свою чергу обожнюють свої сестру, яка постійно сипле новими ідеями, втягуючи у їх втілення всіх членів родини. То вона робить декор для свят, підбираючи набори, щоб потім клієнт міг сам прикрасити своє помешкання так, як йому подобається. То готує розвиваючі багаторазові дитячі ігри на липучках. А зараз Карина збирає гроші на парафін для окопних свічок та сировину для зимових маскувальних сіток.

Довоєнне життя всіх Глушенків було щасливим і  насиченим різними подіями. Вони мріяли і досягали, виношували нові ідеї та власноруч їх реалізовували, радіючи тому, що все виходить.

Військовим  потрібні маскувальні сітки та окопні свічки. Раз треба – то зробимо

24 лютого Карина разом з чоловіком Віталієм, своїм батьком Олександром Глушенком та його товаришем Олександром  Кондрою були на заробітках в Чехії.

Жінка згадує: «Мій чоловік Віталій залишив мене у безпечній Чехії, а сам пішов захищати рідну землю. Тато та дядя Саша теж повернулися в Україну. Кондра Олександр пішов служити до лав ЗСУ, а батько поки що вдома, бо займається сільським господарством, а це теж фронт“.

Карина та Віталій
Фото зі сторінки Карини Гавриш

Втім, повністю Віталій Гавриш свою дружину не знав. Бо коли в телефонній розмові з передової промовив, що їм потрібні маскувальні сітки та «кікімори», Карина помчала в Україну і взялася до роботи.

Вона розповідає: «Перші три сітки ми зробили сім’єю – я, мама, бабуся Валентина Василівна та ще брати: Денис і Славко. В садку між деревами розвішували основу розміром 5х3 метри і плели. На це потрібно було багато клаптиків тканини, то я написала пост в соціальні мережі, але спочатку ніхто не відгукнувся. Це було до сліз образливо. Втім, сітки повинні були бути на передовій, то я на півтори тисячі гривень накупила у секондхенді одягу і придбала за свій рахунок ще основу.  Пізніше хлопець з Микільського Сергій Степанов, який зараз несе службу на першій лінії фронту, побачивши мій пост, переслав чотири сітки для основи та кошти на парафін для свічок. Як же я тоді плакала, бо першу допомогу отримала саме від військового, який навіть там, в самому пеклі бойових дій, думав про те, щоб підтримати своїх земляків.  Переплакала і зрозуміла, що все роблю правильно. Та й люди активізувалися і почали зносити і тканину, і бляшанки, бо до сіток додалися ще й окопні свічки. З’їздила я в Чехію, закрила візу, і тут мене понесло»…

Роботу розпочато
Фото зі сторінки Карини Гавриш

Виробництво в дії

Родина Глушенків в Микільському розгорнула ціле виробництво по виготовленню маскувальних сіток та окопних свічок.

«Свічки – це окрема історія, – пояснює активістка.- Спочатку я купила за власні кошти 25 кг парафіну і почала збирати бляшанки з-під консервів. Люди теж спочатку мене не розуміли, а потім почали зносити звідусіль чисто вимиті бляшаночки. Перші 300 штук свічок ми зробили сім’єю. А потім я зрозуміла, що треба підключати земляків, бо самим нам не під силу виготовити все, на що зібрали матеріал. Я знову через соціальні мережі звернулася до небайдужих людей за підтримкою і справа пішла на лад. Адже за зібрані кошти я вже змогла купити 50 кг парафіну».

Карина зателефонувала подрузі своєї бабусі Хмеленко Галині Петрівні, колишній вчительці Олексіївської школи, яка займає активу громадську позицію і завжди підтримує добрі починання своїх учнів.

Петрівна швидко розмістила повідомлення про збір для плетення сіток та виготовлення окопних свічок у фейсбук-групі Олексіївського старостату, поспілкувалася зі старостою Оленою Кірієнко щодо приміщення для роботи і справа Карини Гавриш по допомозі ЗСУ вийшла на новий рівень.

Галина Петрівна ділиться: «Жителі Олексіївського старостинського округу завжди допомагали чим могли і нашим захисникам, і людям, які вимушені були залишити свої домівки через бойові дії на території їхніх населених пунктів. Спочатку ми пекли пиріжки, іноді і по тисячі штук, збирали одяг та продукти харчування та відвозили це у волонтерські пункти, які функціонували у Близнюках. То коли Карина затіяла роботу з плетінням сіток та виготовленням окопних свічок, чимало людей відгукнулося, але якось не відразу. Можливо, запал трішки спав, а може й інші чинники були. Втім, і тканин для сіток, і бляшанок для свічок люди багато знесли. А працювати вирішили в будівлі Олексіївського ліцею, який нещодавно закрили».

Задумано- зроблено. Зараз час такий, коли рахуватися з ним не можна. Зібралися жінки, порізали тканину на клаптики, сплели сітки та ще й «кікімори» (маскувальні костюми) в додаток. Працювали по шість-сім годин на день, але все зробили з любов’ю та молитвою, щоб берегли ці речі захисників та захисниць.

Власне сама Карина доставляє продукцію за призначенням. «Коли є зв’язок, телефоную чоловіку, дізнаюся про потреби його підрозділу, завантажую автівку, сідаю за кермо і везу разом з братом Денисом на територію, куди Віталій може виїхати з першої лінії фронту. Передаємо свічки, сітки та «кікімори» і додому. Підрозділ, де служить мій чоловік, ми вже забезпечили, але ж те, що ми виготовляємо, потрібно й іншим військовим. То я відвозила готову продукцію волонтерам до часу, коли наші свічки не побачила в продажу на OLХ. Урок засвоїла і тепер передаю готові вироби лише конкретним особам, в доброчесності яких сумніву не маю», – каже молода жінка. І додає: « Війна відкриває людей по-іншому і часто не з кращого боку, але хорошого, правильного і людяного таки більше. Мені багато людей допомогло у цьому починанні і я щиро вдячна всім своїм друзям, знайомим за фінансову підтримку, а односельцям – за роботу. Адже виготовляти сітки та свічки робота не з легких».

 А далі буде перемога

Життя триває і всі члени родини Глушенків  працюють, роблячи свій особистий внесок у наближення перемоги над рашистами.

А ось головна героїня цієї розповіді три місяці тому пірнула в ще одне захоплення, про яке із блиском в очах розповідає: «Побачила відео в інтернеті, купила навчальний курс, навчилася і закохалася навік (посміхається) – це я про розвиваючі багаторазові ігри. Розказала Віталію, що хочу цим займатися, і отримала його цілковиту підтримку.

То наразі, коли повертаюсь з Микільського додому в Лозову, де живу постійно, щоб в черговий раз назбирати грошей на парафін, основу для маскувальних сіток, порожні бляшанки, тканини для клаптиків –  із задоволенням роблю те, що приносить радість діткам і їхнім батькам. Це мій вибір: допомагати, дарувати радість, наближати день, коли ми виборемо перемогу. Знаєте, коли мене запитують: що буде далі? Я всім відповідаю -буде перемога, і життя, і діти, яким просто необхідні мої розвивалки».

 Ірина ВОРОНКІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *