Як жителі Близнюківської громади Збройні сили України підтримують.
За десять місяців повномасштабного вторгнення повністю змінилося ставлення українців до життя. Як казав один священник, у добрих, патріотично налаштованих людей, душа перетворилася на квітку. А що сталося з іншими – то Бог їм суддя. Адже час точно все розставить на свої місця. Приємно, що більшість людей розквітають неймовірним цвітом своїми справами. Серед них і жителі Близнюківської громади.
“Приєднуємось до всієї України, аби підтримати наших воїнів у нелегкий час випробувань“
Учні та вчителі Криштопівського ліцею зібрались, надумали виготовляти окопні свічки, знайшли технологію та й роблять те, що сьогодні дуже необхідно нашим захисникам і захисницям. А місцеві жителі з Миколаївки Другої, Криштопівки, Берестового та ще з сіл Острівщинського старостату, почувши, що можна прямо на фронт щось передати військовим, відразу скооперувалися і зібрали сумки з домашніми смаколиками.
Вчитель Криштопівського ліцею Сергій Гончаров каже: «Ми безсумнівно віримо в перемогу і знаємо про труднощі, з якими зіштовхуються наші захисники, то намагаємось хоч якось допомогти тим, за чиєю спиною зараз живемо.
Так, нещодавно від жителів Криштопівки ми передали на передову малюнки, сувеніри, обереги, 120 окопних свічок, 300 пиріжків. Жителі Миколаївки Другої виготовили 200 окопних свічок та зібрали сумки з яблуками, грушами, пиріжками, робочими та теплими рукавичками, домашніми закрутками, чаєм, кавою та засобами гігієни.
На пункті передачі зустрілися зі старостою Острівщинського старостинського округу Володимиром Рекотою, який теж привіз необхідні для українських військових речі, які зібрали жителі їхнього старостату. Ми приєднуємось до всієї України, аби підтримати наших воїнів у нелегкий час випробувань». І додає, що люди передають і гроші, за які ініціатори закуповують парафін та віск.
“В’яжемо шкарпетки, щоб в короткий час відпочинку захисники відчули домашній затишок“
Кипить активна робота по виготовленню маскувальних сіток, окопних свічок та ще й в’язанню теплих шкарпеток в Олексіївці.
Тут все налагоджено вже давно. Розпочинали разом з Кариною Гавриш, а зараз свій фронт вона перенесла в Лозову, де займається питанням забезпечення групи земляків-волонтерів парафіном.
Вчителька математики з Олексіївки Галина Хмеленко розповідає: «У нас робота налагоджена до дрібниць. До плетіння сіток залучено 19 жінок, шкарпетки в’яжуть – 17, а ще 10 чоловіків допомагають обточувати бляшанки для свічок та виконують іншу важку роботу.
Працюємо майже щодня з 9 до 12 години, щоб не перемерзати, а шкарпетки в’яжемо, коли час є. Вчительки – на перервах між уроками, а пенсіонерки – доки світло денне є, бо очі не дуже бачать.
У фейсбуці маємо групу «Наш старостат», де я пишу оголошення на кшталт: «Завтра о 10 годині треба прийти до місця призначення п’ятьом чоловікам з болгарками..». І приходять всі, хто потрібен на даний час, щоб залити свічки, чи розвісити основу для чергової маскувальної сітки, чи плести її, тощо».
За два останні місяці олексіївські майстрині зв’язали 107 пар шкарпеток і передали їх на фронт своїм землякам чи знайомим.
Жінки кажуть: «Коли в’яжемо, то молимося і слова добрі промовляємо над тими шкарпеточками, щоб зігрівали вони ноги хлопчиків наших рідненьких. Можливо у короткий час відпочинку знімуть вони берці, одягнуть сухі тепленькі носочки, відчують домашній затишок, і сили їм додадуться»
Робота цих людей неоціненна, бо вона від душі, а не за примусом. Загалом олексіївці виготовили близько тисячі окопних свічок та багато сіток.
«Ми, українці, не тільки сильні – ми заповзяті. Нас тільки зачепи, то відсіч отримаєш. Ось, наприклад, в нашому селі люди різні живуть. Дехто відразу зрозумів необхідність допомоги фронту, дехто не приходить на роботу, але кошти передає чи смаколики які, або ж чай чи каву, а є й такі, які спостерігають збоку. Всі різні, але тих, хто збоку, – одиниці, а інших – багато! То ми непереможні!» – стверджують місцеві жителі.
“Організували молодіжну бригаду і почали плести маскувальні сітки“
У Верхньосамарському старостинському окрузі є невелике село Павлівка. Живуть там небайдужі активні люди. Тут в місцевому закладі культури, а потім і вдома, плели маскувальні сітки місцеві жіночки, щоб згодом передати їх на потреби Збройних сил України.
Надихнувшись прикладом землячок, вирішила створити молодіжну бригаду і студентка Анастасія Ботузова. Дівчина розповідає: «Я народилася і виросла в Павлівці. Зараз навчаюсь у Харківській гуманітарно-педагогічній академії за спеціальністю вчитель інформатики. Початок повномасштабного вторгнення зустріла в Харкові. З міста виїхати вдалося 25 лютого.
Повернулася додому, а в селі теж лячно: від нас недалеко Донеччина, то вибухи та канонаду чули цілодобово. Деякий час я була в Дніпропетровській області, а перед звільненням Ізюма, знаючи про потреби військових у маскувальних сітках, повернулася до села, поговорила зі знайомими дівчатами, і ми вирішили долучитися до справи, розпочатої жінками з Павлівки, серед яких була і моя мама Ніна».
Власне молодіжна бригада складалася з шістьох красунь, серед яких три Анастасії – Ботузова, Сокол, Попова, а ще Яна Жук, Євгенія Топчій та Люба Сторчак. Одиннадцятикласниці та студентки так розподіляли час, щоб встигати і навчатися, і працювати.
Основу під перші сітки закупили за кошти, які вислав з-за кордону брат Насті Ботузової Олександр. Тканину шукали вдома та по сусідах. А плести вчила мама ініціаторки проєкту. З часом задіяли і соціальні мережі, то небайдужі громадяни теж допомагали дівчатам, чим могли.
«Плести маскувальні сітки не так просто, як здається. Але ми знали, що вони потрібні на фронті, то й працювали із задоволенням. Коли сітки були готові, ми зв’язалися з волонтерами із Близнюків – братами Насіровими, які створили популярний молодіжний хіп-хоп гурт «Курган & Agregat», а вже вони звели нас з чоловіком, який відвіз готові масксітки у військові частини», – пояснює Настя.
Дівчата з цієї молодіжної бригади, незважаючи на небезпеку, навіть не допускають думки виїхати за межі України. Своє майбутнє вони бачать на рідній землі. «Ось закінчиться війна, – мрійливо каже Анастасія Ботузова, – закінчу академію, працюватиму за фахом, бо обирала собі професію до душі, а згодом і про особисте життя подумаю.
Зараз мене дуже дратує російськомовність українців та несвідомість тих, хто до цього часу споживає російський контент і шукає «хороших росіян». Вірю, що після війни все зміниться на краще. А нашу роботу з плетіння сіток згадуватимемо, як благодійний проєкт та цікаве дозвілля. Адже в майбутньому вони не знадобляться».
“Окопні свічки – це вогник надії для солдата на передовій лінії фронту“
Уродженець села Новонадеждине Сергій Євдокимов разом із своєю дівчиною Тетяною Кобилєвою жили у Харкові на Північній Салтівці. На їхню долю випало чимало випробувань з часу повномасштабного вторгнення армії рф на територію України, але то інша історія.
Повернувшись до Лозівського району, молоді люди вирішили зайнятися виготовленням окопних свічок. Сергій розповідає: «Назбирали першу партію жестянок, придбали парафін, залили ним банки – виготовили окопні свічки. У Орільці, звідки родом моя дівчина, є волонтер Володимир Чернявський, який займається виготовленням окопних свічок. Ми з ним скооперувалися і вилили разом 70 свічок, а потім ще 130. Продукцію передали лозівським волонтеркам із ГО «Жіночий легіон», бо в них є можливість доставляти свічки за призначенням на першу лінію фронту, де вони є найнеобхіднішими. З часом підключили до цієї справи редакцію газети «Нове життя» та ветеринарного лікаря Анатолія Ващенка. І справа пішла в рази швидше. Адже окопні свічки – це вогник надії для солдата на переджовій лінії фронту».
Бляшанки з-під консервів приносять до ветеринарної аптеки Ващенка. А ветлікар Анатолій неохоче розповідає: «Ми з лютого робимо те, що вважаємо за потрібне для наближення перемоги. Бити себе в груди, доводячи свою патріотичність не треба, варто засукати рукава і займатися тим, що вмієш. Окрім постійної роботи, ми беремося за все, що може допомогти ЗСУ.
Спочатку у волонтерському центрі в кафе «Ліон» працювали, зараз ось Сергію Євдокимову допомагаємо. В аптеку бляшанки зносять, а за їхньої нестачі не цураємось з мішками і на сміттєзвалище з’їздити, де таких жестянок багато.
З Ольгою Фурман, дружиною мого колеги, який добровольцем пішов на фронт, скинулися грошима і парафін купили. Картон у підприємця Левківського взяли. А загалом, ми завжди в дії.
Зателефонували захисники, що свічки потрібні, – за ніч зробили, скільки в силах, і відвезли на лінію розмежування, куди військові виїхати можуть. Їжа у хлопців закінчилася – пиріжків напекли, сала дістали, капусти квашеної, картопельки, – і в дорогу на фронт, щоб підгодувати. Так і живемо, не вважаючи за щось особливе те, що робимо. Зараз так треба!».
Чоловіки говорять, що за наявності матеріалів робити окопні свічки недовго: «Взяли банку, поміряли, по 3 см від краю відступили, картонку нарізали, головне, щоб гофра вгорі була. Скрутили не дуже міцно, щоб фітіль можна було вставити, і залили гарячою сумішшю, заздалегідь підготовленою. Ось щодо суміші, то тут вже у кожного свій рецепт (посміхаються). Ми змішуємо віск, парафін та олію. Тоді вогонь тепліший, горить довше і немає кіптяви. За день можна й сотню свічок зробити».
А ще волонтери розповідають історії про людяність і доброту: «Дивує і радує, коли приходять до ветаптеки бабусі, купують корм котикам, потім миють ту бляшаночку і по одній нам несуть, намагаючись хоч якоюсь дрібницею допомогти.
Ще бува й таке, що заходять люди похилого віку, з паличками, дістають з кишені в носовичок замотану готівку і віддають її зі словами: «Синочок, візьми гроші для наших захисників. Хай б’ють ту руську наволоч і живими додому повертаються».
Люди несуть і по 20 гривень, і по 300. Ось за останній тиждень ми зібрали 3500 грн. Їх вистачить на 30 кілограмів парафіну, а це сто окопних свічок»….
… Дуже багато людей у Близнюківській громаді роблять посильний внесок у наближення перемоги над московітами. Серед них підприємці та прості селяни, домогосподарки та механізатори, вчителі та лікарі, а ще – діти, які після уроків поспішають до своїх батьків зі словами «я хочу допомогти військовим, дайте мені завдання».
І душу гріють ці щирі слова, як ті окопні свічки руки українських воїнів на нулі. І накриває божим омофором віра в мирне майбутнє, як маскувальні сітки приховують військових від ворожих спостерігачів. І знову впевнюєшся, що люди в нашому краї надзвичайні!
ПАМ’ЯТАЙМО: кожна добра справа, зроблена нами, – це світло ліхтарика, яке є дороговказом для ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ над ворогом.
Ірина ВОРОНКІНА
