Сьогодні минув рік з часу, коли я вирішила за порадою директора ТОВ «Колос» Андрія Воронкіна відвідати Черкаси, де функціонує підприємство UKRAVIT Science park. Цю подорож на МАЗі я запам’ятаю назавжди, бо воєнні дороги України, то зовсім не розваги на відпочинку.
Втім, приємним і корисним бонусом для мене як журналіста стало спілкування з неординарною людиною – засновником «UKRAVIT Science park» Ільченком Віталієм Володимировичем. То була цікава та змістовна розмова про становлення людини і розвиток власного бізнесу, про важке сьогодення і незламну віру у щасливе майбутнє. Наша розмова відбулася на 23 день повномасштабного вторгнення армії рф на територію України.
Знову весна, все ще триває війна і продовжує розвиватися підприємство, засноване та збережене Віталієм Ільченком. То до уваги читачів «Нового життя» інтерв’ю річної давнини, актуальне і сьогодні.
ДО ВІДОМА: Ukravit — найбільший український виробник препаратів для хімічного захисту сільськогосподарських культур промислового та приватного секторів. За кожною каністрою Ukravit стоїть власне виробництво, дослідний інститут і R&D-центр.
- Кажуть, всі ми родом з дитинства. Віталіє, а яким було Ваше?
- У мене було щасливе дитинство, бо ріс в любові рідних. Щоліта приїздив у село до татових батьків. Дід працював лісником. Бабуся доглядала велике господарство. Допомагаючи їм по господарству, я пройшов ази простої праці. Моє дитинство пахне лісом, пригодами, бабусиними пирогами. Ще досі пам’ятаю смак викачаного щойно меду та парного молока. Бабуся мене пригортала до себе, а руки її пахли хлібом та травами. Вона стомлювалась після важкої праці в городі, а мені так хотілося її розрадити і допомогти. Якось я пообіцяв їй купити трактора, коли виросту.
Свої перші гроші заробив, коли мені було років 6-7, допомагаючи бабусі продавати ягоди та городину на узбіччі траси Вінниця – Київ. Як я тоді собою пишався і почувався таким заможним (сміється). Бабусі й мамі купив листівки, дідові й татові – начиння для риболовлі, а решту заробленого витрачав на кіно й морозиво.
З ватагою сільських хлопчаків бігали на танкову бригаду неподалік від села, де нас катали на БТР-ах.
А ось читати почав у величезній домашній бібліотеці батьків моєї мами. Дідусь був директором школи, бабуся – вчителькою. У юності перечитав роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» кілька разів. І досі мене цікавлять книги з живими сюжетами, переплетеними людськими долями.
Батько виховував мене у строгості. Це загартувало мій характер. Якось батько дав мені гарної прочуханки, запідозривши, що я палив, бо прийшов з вулиці з обгорілим чубом. Батькова наука пішла на користь: протягом життя жодного разу не взяв цигарки до рук.
У школі був лідером, знався з бунтарями, але вчився на «відмінно». Мені легко давалися всі предмети. Вчителі за парту зі мною садили «двієчників», щоб я «підтягнув» їх.
Під час контрольної встигав розв’язати обидва варіанти і давав списувати. Вчителі зрештою зрозуміли, чому весь клас на контрольній роботі показує блискучі результати, і мене перед контрольними почали відправляти з класу «погуляти». Таке часто траплялося на уроках хімії, біології та математики.
З дитинства я вірю в знаки долі: аварія на ЧАЕС сталася в день, коли мені виповнилося 11 років. Ця дата у всіх наших співвітчизників має лише одну асоціацію: нагадує нам, що треба берегти довкілля. До слова, з того часу моє гасло в роботі та й в житті: «Ніякої токсичності!» Ми маємо дбати про теперішнє і берегти світ для нащадків.
Коли навчався в школі, то мріяв бути дипломатом, вивчав англійську мову. Діти, які росли в радянському союзі, не мали змогу виїхати за кордон, а ось дипломати – могли. То з часом я зрозумів, що дипломатом може стати лише дитина дипломата (посміхається).
- Розкажіть про свою родину.
- Мама працювала технологом на заводі, а тато – лікар-епідеміолог. Саме він є найбільшим прикладом для мене, бо порядний, відповідальний і авторитетний. У свій час батько очолював комунальне підприємство, розвивав справу, працював на совість, за що його завжди поважали. Колеги постійно приїздили до нього навчатися. Мою дружину звати Лілія. З нею познайомився у друзів на весіллі, і з того часу – завжди разом вже більше 17 років.
- Як обирали професію?
- Після школи я почав навчатися в Київському торгово-економічному інституті на факультеті зовнішньоекономічних відносин. До слова, через реорганізації закінчував вже університет. Ще студентом почав задумуватися над розвитком власної справи і зацікавився фармацевтикою. Бачив перспективність та необхідність виробництва ліків для людей, але так склалося, що почав виготовляти ліки для рослин, адже це теж потрібно.
- Розкажіть детальніше, як розбудовувалася Ваша справа?
- Свій трудовий шлях розпочав на невеличкому тоді підприємстві UKRAVIT, де на той час було з десяток працівників. Кілька місяців пропрацювавши на посаді менеджера з продажу засобів для контролю побутових шкідників і гризунів, став керівником підприємства. А вже в наступному році викупив підприємство, щоб займатися виробництвом препаратів для хімічного захисту сільськогосподарських культур промислового і приватного секторів. Це був час бурхливого розвитку ринків завдяки зовнішньоекономічній діяльності. Довелося вникати у всі сфери підприємства. Тут стала в нагоді моя допитливість і прискіпливість до деталей. Ми починали з маленьких продажів препаратів проти тарганів та гризунів, тобто побутових шкідників. Але з часом зрозуміли, що шкідників на полях набагато більше, ніж в квартирах (посміхається). Оголошення про наші препарати давали в газетах та популярних в ті часи довідниках. У 2001 році було велике нашестя гризунів на полях. Тоді до нас звернулися аграрії і за один раз викупили такий обсяг товару, який ми продавали протягом року. Це примусило нас звернути увагу на аграрний сектор і ми почали активно розвивати цей напрямок. За два роки, у 2003 році, UKRAVIT серед інших подібних підприємств став найкращою компанією з продажу препаратів проти колорадського жука. З того часу ми почали повноцінно працювати з агросектором в напрямку продажу препаратів захисту рослин, на чому спеціалізуємось і зараз. Хоча й досі тримаємо напрямок продажу препаратів проти побутових шкідників, з якого починали.
До слова, наше виробництво розташоване у Черкасах, де в 2003 році ми придбали склад площею 100 квадратних метрів та виробничий цех – квадратів на 40. У 2005 році докупили територію і почали розбудовуватись.
Загалом, я вважаю, що всі кризові роки, які були у нашій державі, особисто для мене ставали викликом, а для UKRAVIT – роками нових можливостей. Наприклад, 2004 рік, коли була Помаранчева революція, і багато людей опустили руки, ми набирали обертів і через рік змогли значно розширити свої потужності. 2008-2009 роки – час оптимізації і зупинки великих підприємств, а для нас відкрилися нові перспективи. До слова, коли у 2010-му підприємство почало стрімко розвиватися, до мене прийшли люди з високих владних структур оточення Януковича, який був на той час президентом, і поставили ультиматум: або я добровільно переписую частину бізнесу на «потрібних» людей, або втрачаю все. Все – це не лише частка бізнесу. Це могла бути і родина, і навіть життя… Щоб повернути UKRAVIT, знадобилися роки судових справ. То були важкі часи, коли на деякий час я втратив мотивацію і бажання розвивати підприємство.
Лише у 2014 році, коли в Україні розпочалася війна, ми змогли викупити свою ж частку, яку у нас в прямому сенсі «віджали». Вже через рік потому, з 2015 року, знову пішов розвиток.
Війна війною, а люди сіяли сільгоспкультури, які необхідно було вирощувати правильно, щоб отримувати високі врожаї.
У 2018 році ми відкрили інститут здоров’я рослин. Тут серйозна наукова база і відповідне обладнання, а працівники – справжні лікарі. Насінина, як пацієнт в лікарні приходить до нас в клініку, а ми вже діагностуємо її захворювання, робимо аналізи грунту та підбираємо курс лікування, тобто проводимо повний науковий супровід. Ми стало працюємо, нас знають на ринку, наша продукція користується попитом і UKRAVIT Science park має більше 4 тисяч постійних клієнтів.
- Де берете інгредієнти для препаратів?
- У нас досить розгалужена логістика – це Європейський союз, Туреччина, Китай, Індія. UKRAVIT Science park – виробниче підприємство, то все необхідне завозимо завчасно. Тож поки що маємо все необхідне для роботи.
- Як змінилася робота на виробництві з 24 лютого 2022 року?
- В цілому – не змінилася. Зокрема – змінилося все. З початком воєнних дій ми навчилися дуже швидко та оперативно приймати рішення. А для себе я прийняв єдино правильне рішення: компанія UKRAVIT Science park повинна працювати за будь-якої ситуації, бо людям треба платити заробітну плату, державі – податки, а це значний внесок у перемогу. Ми повинні створити тиловий фронт. Багато підприємців зупинили заводи, а я чудово розумію, що зупинити – не проблема, важко потім відновлювати виробництво. У нас теж були проблеми. Не розуміючи, як бути далі, багато працівників просто перестали ходити на роботу. Я вирішив власним прикладом доводити, що наша діяльність сьогодні потрібна країні, як ніколи. Щоранку йшов в цехи, спілкувався з людьми, пояснював і у мене вийшло. Частину техніки ми віддали на потреби армії, а тієї, що залишилася, катастрофічно не вистачало для доставки засобів захисту рослин клієнтам та й водії відмовлялися їхати в регіони, які інтенсивно обстрілювалися. Доводилося сідати біля водія замість експедитора і їхати. Зараз все нормалізувалося, бо, повторюсь знову, ми навчилися дуже оперативно приймати рішення і змінювати їх відповідно до ситуацій.
- Хто підтримував Ваші починання і допомагав виходити зі скрутних ситуацій?
- Насправді мені по життю дуже щастить з командою, і хоча, на жаль, були зради, в більшості поруч зі мною завжди залишалися надійні люди. Наше виробництво працює в аграрному секторі, а це завжди ризик. Часто доводилося кредитувати аграріїв, чекати врожаю і міняти свої препарати, наприклад, на цукор або ж взагалі на буряки, які потім обмінювали на цукор, щоб його продати і мати змогу виплатити працівникам заробітну плату. Часто були ситуації, коли здавалося, що не випливемо, але, на щастя, все виходило непогано і ми добивалися успіху саме тому, що поруч були однодумці, які вірили, підтримували і допомагали. Серед таких надійних друзів бухгалтер Катерина Черненко, Сергій Гульок, який починав з реєстрації препаратів, Сергій Проценко – він був майстром, а зараз є директором підприємства. Взагалі таких людей дуже багато.
- Ви вірили в те, що росія може здійснити такий віроломний напад, і як думаєте, чи довго ще триватимуть бойові дії?
- Я оптиміст. Після тих випадків, які були в моєму житті, я загартувався настільки, що був впевнений – мене нічого не зможе вибити з колії. Я на 20% вірив, що війна буде, але інші 80 % – це була впевненість в тому, що в жодному разі росія не піде на такий кардинальний крок, бо війна матиме згубні наслідки для цієї країни. Думаю, скоро все закінчиться, місяців через два розблокують порти, і ми знову налагодимо сталу логістику. Зараз задача номер один: продовжити працювати, не збавляючи обертів, і мотивувати інших відновлювати роботу підприємств – це потрібно для того, щоб можна швидко стабілізувати ситуацію після війни…
Після спілкування Віталій Володимирович провів мене коридорами Інституту здоров’я рослин. Я мала змогу побачити, як чаклують над насінням науковці, і спуститися туди, де рослини ростуть в повітрі. Більше того, я куштувала полуницю та чорницю, вирощені без грунту. Це була справжня казка і я постійно ловила себе на думці, що дуже хотіла б тут побувати в інший час – мирний. Хоча власне обстановка в офісі була дуже мирно-тихою, а надворі, на території складів, теж метушилися працівники, виконуючи свої обов’язки. Ось тільки постійний гул літаків у небі та безперервний плач сирен миттєво повертав до невеселої реальності.
- Чи змінилося функціонування UKRAVIT Science park за цей рік?
- Так, бо події сьогодення нікого не залишили колишніми. Від початку повномасштабної війни компанія UKRAVIT SCIENCE PARK робить усе можливе і неможливе, аби закрити потреби військових, медиків, переселенців, волонтерів, підприємців, аграріїв та надати допомогу всім, хто цього потребує. 26 серпня Віталій Ільченко отримав відзнаку від Міністра оборони України Олексія Резнікова «За сприяння Збройним Силам України». І, незважаючи на те, що прогноз засновника унікального виробництва щодо швидкого закінчення війни не справдився, Віталій Ільченко своєю діяльністю підтверджує, що його позиція залишається незмінною: кожен українець повинен робити свій внесок у Перемогу над московітами.
Ірина Воронкіна