Група ініціативних близнюківчанок зібралася задля благої справи – плетіння маскувальних сіток для ЗСУ. Вони майже щодня збираються в приміщенні, яке за згодою в тимчасове користування надано селищною радою. А вже результати роботи – то справа вправних жіночих рук: смужка до смужки – й з’являється сітка. Та не відразу, а спершу для цього треба докласти певні зусилля.
Організаторка близнюківських павучих Людмила Шаповалова розповідає: «Пройшовши певні кола труднощів з виділенням приміщення, в короткий термін жінки згрупувались, а з часом до нас долучаються ще бажаючі. За цей, здавалося б короткий термін, а ми існуємо лише місяць, нам вдалося сплести п’ять маскувальних сіток. Вчимося плести й працюємо майже щодня. За можливості приходять всі, а це від шести до десяти чоловік, та все ж треба зважати й на вік, й на сімейні обставини кожної. Окрім жительок громади, до плетіння сіток долучилися й переселенці. Обов’язки розподіляємо: хто ріже тканину, хто плете, хто сортує, хтось прибирає… Це все робочі моменти. Коли все налагоджено і в достатній кількості, то сітку розміром три на шість метрів ми можемо сплести за один день».
Зазвичай жителі громади активно відгукуються на призиви про допомогу: приносять тканину, кошти на сітки, продовольчі набори. Людмила ділиться: «Так, люди допомагають, хто чим зможе. Однак наразі нам потрібні сітки й зелена тканина. Будь-яка. І руки – вони зайвими ніколи не бувають, бо роботи вистачить. І дуже шкода іноді згаяного часу. Адже всі ми з нетерпінням чекаємо перемоги і довгоочікуваного контрнаступу, радіємо успіхам ЗСУ… А запитайте кожен себе: що я зробив для перемоги? Прикро, коли бачиш байдужість. І невимовно боляче, коли чуєш звістки про загиблих синів України».
Наявність маскувальних сіток дуже важлива, особливо на лінії вогню. Вони допомагають захищати і техніку, і бліндажі, а отже найголовніше – життя наших захисників і захисниць.
«Ми з хвилюванням слідкуємо за новинами з фронту, активно їх обговорюємо. Та як звичайні жінки, під час плетіння сіток можемо і посміятись, і поплакати, а якщо й мовчки працюємо – то значить з молитвою… – говорить наостанок Людмила. – До слова, дві наші сітки ми передали благодійному фонду «Наш край». Минулої суботи була нагода, бо вони приїжджали в Близнюки по продукти та речі для військових».
Наталя ТКАЧЕНКО
