До Лукашівської бібліотеки завітала постійна читачка Зося Броніславівна Фокіна, щоб поділитись водночас і радістю, і турботою та схвильованістю.
З 2014 року Зося Броніславівна внутрішньо переміщена особа. З часом до Лукашівського старостинського округу переїхали і два молодші сини Фокіної – Федір та Сергій. Старша донька Таня вже певний час несе службу в лавах Збройних сил України.
На початку лютого цього року обох синів Зосі Броніславівни призвали захищати рідну землю. Федір став сапером, а Сергій – кулеметником.
Пишається дітьми жінка і дуже хвилюється за них, бо війна – це не навчання. А тут ще й тривожний дзвінок, який прогримів третього червня: «Ваш син Фокін Сергій поранений, знаходиться в шпиталі міста Харкова».
Наступного дня поїхала до Харкова провідати сина. Побачене розірвало материнське серце, бо в дуже важкому стані знаходився Сергій.
Друга поїздка в шпиталь була більш радісна, бо син зміг вимовити декілька слів. А далі завдяки силі волі, бажанню жити та материнським молитвам пішов захисник на поправку. І вже через декілька днів сам зателефонував до найріднішої: «Мамо, у мене все норм. Я вже в Полтавському шпиталі. Ти, ріднесенька, не хвилюйся, бо я одужую і набагато краще почуваюся. Годують тут добре, тричі в день, але так хочеться домашніх пиріжків».
Зраділа Зося Броніславівна і почала в дорогу готуватись. Напекла пиріжків, зібрала інших домашніх смаколиків і в Полтаву полетіла до сина. Приїхала, нагодувала Сергійка та його побратимів, і така радість в серці піднялася, що забула жінка про те, що років їй вже 78. Та хіба ж думаєш про проблеми зі здоров’ям та поважний вік, коли діти потребують твоєї допомоги?
Галина ЖУЛІНСЬКА
