Святославу 26 років. Він народився в Херсоні, але з часом родина переїхала до Рівненської області. Після закінчення школи юнак, який з дитинства захоплювався комп’ютерними іграми, став програмістом.
Улюблена робота, друзі, рідні… Все, як у більшості українців. Але то було ДО повномасштабного вторгнення.
З першого ж дня війни Святослав рвався на фронт, але його не брали за станом здоров’я. Врешті-решт, щоб перестав щоденно осаджати комісаріат, сказали: «Добровольцем не візьмемо, а по мобілізації йди, якщо так хочеться».
З грудня 2022 Святослав захищає рідну землю на Запорізькому та Харківському напрямках. Куди його військова частина попрямує далі, звичайно, сказати не може, але навички програмування та вміння працювати з комп’ютерною технікою наразі дуже допомагають в службі, а, відповідно – в боротьбі з руснею.
Під час одного з боїв Святослава вибуховою хвилею відкинуло, і воїн сильно вдарився об землю. «Болить все, – ніяковіючи каже хлопець, – особливо спина. Лікуватись ніколи, а військові лікарі, що разом з нами служать, не бачать патологій. На знеболювальних тримаюсь, але часто й вони не допомагають». І відразу схаменувся, наткнувшись на жалісливий погляд: «Я не скаржусь в жодному разі. Не звертайте увагу. Просто… Ви маму мою нагадали».
Ірина Воронкіна
