Як зупинити кров, зробити штучне дихання, накласти турнікет чи міцну пов’язку тощо – цьому та іншому навчав у суботу бажаючих близнюківців бойовий медик ЗСУ Володимир ШУВАЛОВ.
Практичністю та великим досвідом викладача вирізнялися ці заняття від попередніх. Адже «учні» могли не тільки подивитися на плакати та прослухати лекцію, а й пробували власноруч накласти турнікет чи зупинити кров на макеті.
Про довоєнне життя Володимира та його бойовий шлях читайте в матеріалі.
Народився та виріс Володимир у Чернівцях. Цілеспрямований юнак із чудовою фізичною підготовкою, бо з дитинства займався спортивно-бальними танцями, після закінчення школи вступив до Чернівецького політехнічного коледжу, а з часом здобув і вищу освіту за спеціальністю «програмна інженерія та розробка програмних продуктів».
Доля несла юнака своєю течією. На його життєвому шляху було і викладання бально-спортивних танців, і одруження, і народження трьох чарівних дітей: Максима, Даніеля та Ніколь, і робота кухарем у престижному чернівецькому ресторані «Панорама», і розвиток власного бізнеса в галузі будівництва.
Шувалов – яскравий представник української молоді, яка власними знаннями та навичками намагається досягти вагомих результатів для створення комфортного життя. Так би і торував свій успішний життєвий шлях тридцятирічний чоловік, але…
«Коли російські загарбники пішли великою війною на Україну, я не міг залишатися вдома, – згадує Шувалов, – То вже о 21. 00 стояв в черзі таких же, як і я, в Чернівецькому територіальному центрі комплектування та соцпідтримки».
Воювати почав у 107 бригаді 93 батальйону Чернівецького ТРО. Бойовий шлях Володимира почався з Харківської області в боях за Малу та Велику Комишуваху. Потім батальйон перемістився в Оскіл і саме там Шувалов перевівся в розвідку. Військовий згадує: «Шляхи війни не дуже запам’ятовуються, хіба що ті місця, де бої сильні йдуть, або де надовго затримувалися. Деякий час я був у Лозовій, а мій батальйон перекинули в Козачу Лопань. Потім бої за Часів Яр. У нашій бригаді не було жодного медпрацівника, то коли перед перекиданням під Бахмут запропонували пройти курси тактичної медицини, я не вагався. Без медика на війні – вірна смерть. Я розумів, на кого вчуся і що від мене буде треба. Протягом трьох місяців я навчався азам домедичної, екстреної та тактичної меддопомоги. Перший мій вихід як бойового медика був у Бахмуті».
Про роботу Шувалов говорить неохоче, але наголошує, що жодна людина, якою б підготовленою фізично і морально вона не була, НЕ ГОТОВА до війни та виживання в умовах бойових дій. І додає: «Всіх війна ламає. Всіх. Просто дехто здається і від нього вже немає толку, а дехто бореться сам із собою і воює далі, бо відступати нікуди, ми на своїй землі. На щастя, більшість бореться. Для мене як медика найстрашнішим було втрачати людей. Оте відчуття, коли ти зробив все від тебе залежне, але військовий помер, або ж ти просто не встиг доповзти, – неможливо передати словами, то розпач і неймовірний душевний біль. Треба встигати! Треба рятувати!».
На рахунку Володимира Шувалова безліч врятованих життів. Тільки після боїв під Бахмутом в районі Богородичного під час евакуації він витягнув 20 захисників. «Коли працюєш під обстрілами, надаючи допомогу пораненому, то за себе не думаєш. За своє життя думав лише тоді, коли виходив в поле як медик вперше, а далі мозок відключає все, окрім навичок та обов’язку перед людиною, яку ти рятуєш», – каже військовий.
У травні цього року вибуховою хвилею бойового медика контузило. Наразі він знаходиться у Лозовій і намагається якомога більше цивільних людей навчити, як себе поводити, коли потрапляєш під обстріл, та вміти надавати першу допомогу до прибуття бригади екстреної медичної допомоги. Каже, що про майбутнє не думає, а живе сьогоденням.
Варто додати, що Володимир Шувалов згодився на пропозицію близнюківських волонтерів і вже наступного тижня проведе навчання з самійлівчанами.
Ірина ВОРОНКІНА
