Голодомор — це геноцид української нації, вчинений в 1932–1933 роках. Він був скоєний керівництвом Радянського Союзу, щоб упокорити українців, остаточно ліквідувати український спротив режиму та спроби побудови самостійної, незалежної від москви Української Держави.
У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони.
Як це було (за матеріалами музею Голодомору)
На початку 1930-х років політика колективізації в Україні зазнала краху. Селяни масово покидали колгоспи та забирали своє майно: худобу, інвентар, зароблене збіжжя. Для збереження колгоспів і майна у руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивну постанову, яка в народі отримала назву «закон про п’ять колосків».
Постановою ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» все колгоспне майно прирівнювалося до державного, а за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Згідно з цим законом держава карала голодних селян за збирання в полі залишків урожаю ув’язненням на 10 років з конфіскацією майна або розстрілом. Було організовано спеціальні групи людей, які обшукували населення, аби силою вилучати зерно. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними та моральними знущаннями над людьми.
Наступним геноцидним рішенням стало встановлення натуральних штрафів — права держави забирати у селян не лише зерно, а й інші продукти харчування та майно, яке можна було продати або обміняти на їжу. Такого явища не було в жодній іншій республіці СРСР.
З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП(б)У під тиском Молотова 18 листопада 1932 року ухвалило постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на «чорні дошки» означало фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборону торгівлі і підвозу товарів, заборону виїзду селян та оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932–1933 роках режим «чорних дощок» діяв у 180 районах УСРР (25% районів). Такий репресивний режим було застосовано лише в Україні і на Кубані, тобто в місцях компактного проживання українців.
кремль створив умови життя, розраховані на знищення частини української нації, шляхом повного вилучення всіх продуктів харчування. Постанова ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР від 22 січня 1933 року за підписами Сталіна і Молотова заблокувала українців в межах голодуючої території, заборонивши виїзд із УСРР і Кубані за хлібом. До жодного іншого адміністративного регіону СРСР чи республіки подібного рішення не було застосовано.
Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади та Міжнародний Червоний Хрест.
Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів. Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю помирало 28 тисячі осіб, щогодини — 1168 осіб, щохвилини — 20.
В цей час москва надала Україні насіннєву (для посівної кампанії) та продовольчу позики. Якщо продовольча й надходила до села, то її надавали переважно у формі громадського харчування і лише тим колгоспникам, котрі ще були здатні працювати й жити в польових станах.
Все це відбувалося за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту. Дії тоталітарного режиму підтверджують намір знищити частину української нації у визначених часових межах. Під час вчинення особливо тяжкого злочину геноциду в 1932–1933 рр. комуністичний тоталітарний режим знищив мільйони українців.
Певні історичні обставини ускладнюють підрахунки, а ще більше — встановлення імен убитих. Комуністичний тоталітарний режим зробив все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей. Сьогодні виявлено таємні списки деяких сільрад із переліком померлих в 1932–1933 роках. Ці списки вдвічі перевищують офіційні дані. Цілком зрозуміло, що такі випадки були непоодинокими. Існувала заборона записувати причину смерті як «голод», тому в актах про смерть вказували «від тифу», «виснаження», «від старості». В 1934 році всі книги РАЦСів про реєстрацію смертей були передані до спеціального відділу ГПУ. Українці вимирали сім’ями, селами, і не завжди померлих обліковували. Рівень незареєстрованої смертності невідомий, але цілком очевидно, що померли мільйони.
Радянський Союз переконав міжнародну громадськість «не побачити» масового вбивства українців за допомогою пропаганди та підкупів окремих журналістів. Однак були публіцисти, які писали правду. Збереглися звіти послів, дипломатів. Режим ужив заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство мільйонів українців, але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України заборону говорити про Голодомор було зірвано.
Близнюківщина. Голодомор
Не обійшла ця біда й жителів Близнюківщини. До редакції надійшов лист від Світлани Федорівни Ільченко, вчительки Добровільського ліцею, про страшні події 1932-1933 років у Добровіллі.
Чи була того року весна ? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки ? Чи співали травневими ночами у вербах над річкою солов’ї? Ніхто того не пам’ятає сьогодні.
Пам’ятають інше…
Коли в хаті пахло пиріжками та свіжоспеченим хлібом, мамині очі наливались сльозами. Я не могла зрозуміти, чому мама плаче, адже ж у хаті затишно, стіл повний смачних страв. А вона, пестячи ще теплу хлібину, починала свою розповідь…
Давно те було, бодай воно не поверталось. У 1932-33 роках у селі зникли пісні. Люди стали похмурими, сумними. Колгоспники були страшні – худі, обдерті, обличчя жовті. По селу їздила гарба на яку кидали трупи, а потім абияк закопували їх десь за селом. Забирали часто ще живих, аби по них більше не їхати. Були такі, що просилися, аби їх не кидали, але сталінським яничарам за них давали 100 грамів хліба, вони й вирішували долю нещасних.
Мамині слова, наповнені гіркотою спогадів, нагадували скоріше молитву по померлих, аніж розповідь. «Коли наступила весна, розсипалися люди на пасовиська. Скубли все, що починало зеленіти. Рвали кропиву, лободу, пекли з неї маторженики. З грициків, калачиків та цвіту акації варили кашу”,- згадували жительки села Добровілля – сестри Полетуча В.С. та Карпенко М.С..
Частина жителів села рятувалась завдяки поїданню трупів дохлих коней. За підводою йшли, хто ще міг рухатися. Коли коня кидали на землю, а він нагадував драбину, такий був худий, його розрубували і несли шматки дохлої конини додому.
«Мені було 9 років, – згадує моя мама Володько Ольга Якимівна. – Одного разу за дорослими пішла і я, бо скотомогильник був десь недалеко. Пішла, бо на той час була найстарша в хаті. Хворий батько прийшов додому вмирати, втративши здоров’я на будівництві заводу в Павлограді. На печі лежало троє опухлих від голоду братиків, а мати Колісниченко Федора Корніївна, згідно закону “Про п’ять колосків” відбувала покарання в Харкові на Холодній горі в тюрмі, де шила куфайки. Її забрали прямо з степу, де вона розгрібала мишачі нори, шукаючи колоски, щоб нагодувати голодних дітей та вмираючого чоловіка, і не дали, навіть, з дітками попрощатись.
Тож в скотомогильник я залізла, і шматок дохлої конини якийсь чоловік мені наділив. Але вилізти не змогла. Так і просиділа два дні в тій ямі. Аж поки хтось не почув, та не витяг, пожалівши дитину. Принесла додому ту ношу, а їсти вже не було кому, як і хоронити померлих».
Багато ще могла розказати мама, але забракло їй слів, а душу ятрили сльози. В хаті пахло свіжоспеченим хлібом, було затишно. Але мені й досі стає зимно, коли в пам’яті зринає мамина розповідь. Тоді я була в такому віці, як моя мама в 1933 році. Будучи студенткою історичного факультету я все хотіла зрозуміти, що ж насправді відбувалося в Україні в ті часи. Але повної правди годі було сподіватися взнати.
Був час – понад п’ятдесят років, коли будь-яку згадку про нечуваний в історії людства голодомор в Україні в 1932 – 33 роках сталінсько-брежнєвські опричники оголошували злісним наклепом на радянську дійсність тих літ, а самих, так званих, наклепників судили, заганяючи на довгі роки за грати та дроти ГУЛАГу…
Неймовірний голод був заздалегідь запланований Сталіним із довіреними поплічниками як ШТУЧНИЙ ще влітку 1932 року.
Наша мова за своїми емоційно-зображувальними властивостями ще занадто недосконала, аби люди в наш час були здатні висловити нею всі масштаби ЖАХУ, ЛИХА, ВТРАТ, заподіяних наступним поколінням українців тим ГЕНОЦИДОМ!
Лише за пори Гласності розпочали згадувати про нелюдські муки народу, називаючи більш-менш конкретну кількість жертв тих літ…
Все свідоме людство живе в трьох вимірах : учора, сьогодні, завтра. Вчора – це наша історія. Ми не знали її, а вона бездонна невичерпана криниця духу, мудрості, перемог і страждань. Кожен народ має свою власну історію, тому без кришталево чистої криниці не обійтися. Але з української історичної криниці, починаючи з самої поверхні належить вичерпати багато солоної від горя і сліз води.
Наше громадянське завдання – скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших з вами бабусь і дідусів, матерів і батьків, братів і сестер. І понаскладали їх понад сім мільйонів…
На старому кладовищі с. Добровілля Близнюківської громади Харківської області височить Хрест. Взимку 2003 року на найвищому місці кладовища добровільчани освятили місце вічної пам’яті землякам своїм, які залишили життя земне у пекельних муках . На Кургані здійнявся Хрест – символ розп’яття українського народу . Поки прийшла пора тверезого осмислення історії, три епохи змінили одна одну з часів геноциду: після сталінського терору – хрущовська відлига, потім знову сльотава брежнєвська зима. Громадянську позицію в усі ті часи можна окреслити пророчими словами великого Кобзаря: «А ми дивились та мовчали, та мовчки чухали чуби, німії , подлії раби»…
Сьогодення. російський терор
президент рф путін може зіткнутися з новою справою про воєнний злочин, оскільки експерти та міжнародні юристи зібрали докази, які свідчать про те, що ще до військового вторгнення росія розпочала підготовку голодомору в Україні. Про це повідомляє The Independent.
“Закупівлі російським оборонним підрядником свідчать про те, що москва планувала вкрасти величезну кількість українського зерна за кілька місяців до того, як війська перетнули кордон”, – пише видання. Згідно з новими доказами, зібраними експертами з прав людини, росія активно готувалася до викрадення запасів зерна, що мало позбавити українське населення продовольства. Підготовка до цього розпочалася і тривала протягом кількох місяців до того, як путін віддав наказ про вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
“Коли 24 лютого 2022 року російські танки все-таки перетнули кордон, вони навмисно спочатку націлилися на райони, багаті на зерно, та інфраструктуру виробництва продовольства”, – йдеться у новому звіті міжнародної юридичної фірми з прав людини Global Rights Compliance.
GRC з’ясувала, що ще в грудні 2021 року російський оборонний підрядник почав закуповувати вантажівки для перевезення зерна, а також три нові 170-метрові суховантажні судна, що свідчить про попереднє планування пограбування українських продовольчих ресурсів “у безпрецедентних масштабах”.
І вже менше, ніж за тиждень після вторгнення, росія почала захоплювати українські ферми, де викрадала 12 000 тонн зерна на день.
Докази “скоординованого рівня попереднього планування” будуть надані Міжнародному кримінальному суду.
Награбоване в Україні зерно наразі оцінюється в 1 млрд доларів на рік. Кілька приватних українських зернових компаній були примусово включені до складу російського державного оператора, – повідомляють в GRC.
Окрім впливу на громадян України, вторгнення росії вплинуло на мільйони людей у всьому світі, посиливши глобальну продовольчу небезпеку, бо Україна була найбільшим у світі виробником пшениці до конфлікту.
На супутникових знімках, якими з The Independent поділилася GRC, видно зерновози на об’єкті в Мелітополі, з номерними знаками, зареєстрованими в окупованому Криму. На інших знімках видно, як поїзди, що складаються з вагонів з написом “зерно”, виїжджають із залізничного вокзалу Бердянська.
У GRC також звернули увагу на оголошення про роботу, які публікувалися в росії, які свідчать про те, що уряд шукав водіїв вантажівок, щоб перевезти величезну кількість вкраденого продовольства.
Сподіваємось, що це призведе до першого міжнародного переслідування проти путіна за воєнний злочин голоду як методу ведення війни.
Пам’ятаймо!
Ми повинні знати реальну історію рідного народу і передавати ці знання прийдешнім поколінням, адже підтверджені слова відомого філософа Джорджі Сантаяна «Народ, котрий не пам’ятає свого минулого, приречений знову його пережити».
Сьогодні о 16.00 год — загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку». Долучіться до акції, помоліться за невинно загиблих людей під час штучного голоду !
Підготувала Ірина ВОРОНКІНА