«Вважаємо, що нам дуже пощастило, оскільки по переїзді з Харкова ми майже відразу працевлаштувались в Близнюках», – кажуть продавчині магазину «Торговий центр» Алла Цибань та Людмила Малиш.
Алла та Людмила – внутрішньо переміщені особи. Рятуючи дітей від війни, вони в терміновому порядку виїжджали з Харкова. Нещадні бомбардування житлових масивів просто не залишали вибору.
«Житло, яке ми винаймали в районі П’ятихаток, зруйноване, – говорить Алла Цибань. – Цей житловий масив, що на околиці Харкова, бомбили. Та, дякувати долі, в перший же день масованого вторгнення мені з дітьми вдалось вирватись звідти, виїхавши до рідного села. На скору руку зібравши деякі речі, поїхали на залізничний вокзал. Людей було багато. Чекали електричку до вечора. Там ще й під обстріл потрапили, сиділи в бомбосховищі. Це було жахливо: паніка, налякані діти плачуть, крики, метушня… Врешті до Близнюків ми таки дістались».
Сім’я Цибань зараз живе у бабусі в селі Садовому. Діти навчаються дистанційно: син в технікумі, а донечка в школі. То освітній процес налагоджено.
«В мене була трішки інша ситуація, – каже Людмила Малиш. – Уявіть, саме напередодні бомбардувань 19 лютого я з дітьми переїхала в нову квартиру, яку придбали в районі ХТЗ, тільки чотири дні молодший син походив до дитсадка і… довелось все покинути: і житло, і роботу, і речі. Зараз також живемо в Садовому. Обидва сини навчаються дистанційно: старший – у Львівському виші, а молодший – в першому класі».
Алла згадує: «В Харкові я працювала заступником начальника з виробництва в ТОВ PAPERNEXT , яке спеціалізувалось на виготовленні паперових серветок, туалетного паперу тощо. Наразі цього підприємства вже немає – рашисти все знищили: і корпуси, й обладнання. То в подальшому в Харкові треба буде шукати нову роботу. Так от, повернувшись додому та трішки заспокоївшись, ми з Людмилою, як і всі внутрішньо переміщені особи, зареєструвались в центрі надання соціальних послуг, що в Близнюках, та зайнялись пошуком роботи. Невдовзі подруга запропонувала місця в торгівлі. Спершу було лячно, адже ніякого досвіду роботи в цій сфері не мали, та вибору не було».
З часу переїзду на Близнюківщину сімей Цибань та Малиш минуло вже майже два роки. Жінки освоїлись і, як кажуть, втяглись в нову роботу.
Підприємиця і роботодавець Людмила Левківська коментує: «Скажу відверто, свого часу Людмила та Алла мене дуже виручили, попросившись на роботу. Оскільки на той час, коли з Близнюків почали масово евакуюватись люди, звісно, серед них були й продавчині, що працювали в «Торговому домі», то торгувати було вже нікому. Алла та Людмила вчасно з’явились, замінивши працівниць, які, рятуючи сім’ї, виїхали за кордон чи на захід країни. Чесно кажучи, я дуже задоволена роботою цих жінок: відповідальні, трудолюбиві, з покупцями чемні, ввічливі й толерантні».
Людмила Малиш та Алла Цибань є прикладом тих переселенців, які змогли адаптуватися та офіційно працевлаштуватися на новому місці, повністю змінивши свій фах.
Наталя ТКАЧЕНКО
