Друзі, давайте відверто поговоримо про сьогодення. Ми живемо не лише у воєнний час, а й в період, коли цифровізація або діджиталізація впевнено заповнює всі сфери нашого життя. Люди настільки поринають у віртуальний світ, що стають схожими на зомбі. Пенсіонери «підсіли» в мережу, то про дітей і говорити годі. Такий вже випав нам на долю історичний відрізок часу. Але те, що зараз ми бачимо в соціальних мережах, викликає, м’яко кажучи, здивування.
Перший пост. Волонтер просить, благає… Він уже готовий стриптиз танцювати, аби зібрати нарешті гроші на черговий автомобіль, строк життя якого на нулі обчислюється тижнями. А потім знову черговий збір…
Другий пост. Йде активне обговорення нігтиків. Хтось встиг до нового року потрапити до майстра, а комусь довелося святкувати з необробленою кутикулою (ох, горе бідолашне). Ну і, звичайно ж, актуальне запитання: який дизайн нігтів буде у тренді в 2024 році?
Третій пост. Молодий хлопець сидить у сирому окопі і голосом, що охрип від постійної застуди, розповідає про нестачу боєприпасів, дронів… Про те, що ворог наступає по всіх напрямках і перевершує не лише в чисельності, а й у оснащенні… В очах безнадія…
Четвертий пост. Якийсь активіст із задоволеною, чистовибритою мордою дає актуальні поради, як уникнути мобілізації, де відсидітися, що говорити під час зустрічі зі співробітниками військкоматів.
П’ятий пост. Відео похорон загиблого солдата. Дружина, що ридає… Мати, яку неможливо відтягнути від труни… Зовсім маленькі діти, які, можливо, ще не все розуміють, але відчувають, що в їхню родину прийшла біда…
Шостий пост. Фотографії святкового столу і ялинки, сяючої гірляндами. І в коментарях обговорення меню, подарунків, веселих корпоративів.
Ну і «вишенька на торті» до всього цього божевілля – відео з в’язниць, де утримуються російські полонені. Вгодовані пики, чистий одяг, теплі приміщення…
Так один із дописувачів на своїй сторінці у фейсбуці проаналізував стрічку новин, яку бачить пересічний користувач соцмереж, зазначивши, що психіка не витримує читати дописи з різних реальностей та розуміти, що ці реальності існують на території однієї країни. «Колись у дитинстві, – пише чоловік, – я читав «Алісу в країні чудес». Так ось, я сам зараз опинився в Задзеркаллі, ім’я якому АБСУРД…»
І такими дійсно є реалії сьогодення. Якось моторошно від цього. Люди, в НАШІЙ країні війна! Вона тут, поруч, вона кровожерна і люта, а ім’я її – росія.
І коли ворог, не дай Боже, добереться до вас, тоді буде не до нігтиків та ялинок, не до голих дуп в кадрі та слів « Я хочу жити сьогодні, це моє життя, а хто в окопах, то їхній вибір».
Як? Чому? Що пішло не так?
Якби не добровольці, які в 2022 штурмували військкомати, щоб піти боронити рідну землю; стримували голіруч танки, що несли смерть мирним жителям; на межі людських можливостей вже два роки утримують фронт, – НЕ БУЛО Б НІЧОГО. Взагалі!
Пішли вони на фронт задля того, щоб захищати власні сім’ї, знайомих і зовсім чужих їм людей, бо СПРАВЖНІ УКРАЇНЦІ! І зараз, мерзнучи в окопах, шукають зв’язок з мирним життям через соціальні мережі. А там….«прекрасний» набір тез: навіщо донатити, якщо влада краде? навіщо йти до війська, якщо сини депутатів не там? все це без сенсу! я не народжений для війни! чому так повільно йде контрнаступ?….
Якщо ви ретранслюєте хоч одну із них, вітаю: ви – жертва російського ІПСО (інформаційно психологічна спец операція). І поширюють їх здебільшого люди, які до війни зовсім не мають відношення. А сама війна, як виявляється, лишилась потрібна, за великим рахунком, тільки тим, хто прийшов до війська добровільно чи був вловленим військоматом, їхнім рідним та ще волонтерам, які мовчки роблять свою справу (хоча й часто опускаються руки), бо розуміють: якщо не їхні зусилля – завтра нашої держави може не бути.
Тому, люди, ДОПОМАГАЙТЕ, ПІДТРИМУЙТЕ, ДЯКУЙТЕ!!! Заховайте куди подалі свої амбіції та особисті потреби і вперед в реальність! В сьогодення! Бо воно не придумане, на превеликий жаль, воно таке, яке є, і лише кожен та кожна з нас зможуть його змінити!
Ірина ВОРОНКІНА
