Серед тих, хто знайшов зайнятість, відкривши власний бізнес, – швея Наталія Манзюк. Сьогодні до неї йдуть та їдуть з усієї Близнюківщини, щоб поремонтувати одяг, придбати якісну постільну білизну та почистити пір’яні подушки.
Наталія живе в селі Софіївка Перша, але власний бізнес розвиває у Близнюках. Вона розповідає: «Я з дитинства хотіла бути швеєю. Коли мені було 5 років, то я випросила у мами в подарунок швейну машинку. Після довгих вмовлянь мама згодилась, а я була на десятому небі від щастя. Всі мої ляльки відразу ж змогли змінити магазинний гардероб на мною пошиті наряди. В школі я записалась до гуртка, де займались розкроюванням та шиттям, це заняття мені надзвичайно подобалось. У всіх конкурсах та олімпіадах я була кращою. То вибір професії для мене був очевидним. Я вступила до Панютинського профтехучилища і здобула професію кравчині дитячого, чоловічого та жіночого одягу. До слова, жодного дня не жалкувала про свій вибір, хоча вчителі думали, що я буду навчатись у вищому навчальному закладі, бо мала високий рівень знань».
Далі була робота на швейному виробництві у Софіївці Першій, а потім заміжжя, народження синів. Коли у Наталі з’явилась можливість повернутись до роботи, швейне виробництво у селі припинило свою діяльність. Деякий час жінка була безробітною, а потім її знайома Олена Сердюк відкрила власний бізнес у Близнюках – вона перукарка. Щоб зменшити орендну плату, запросила з собою Наталю – це було у 2009 році. Так все почалось.
Манзюк згадує: «Це було страшно – починати з нуля, але мене підтримали рідні. Свій бізнес я відкрила, маючи в арсеналі швейну машинку «Чайка» і стіл-книгу, який дала свекруха. До Олени йшли клієнти та клієнтки на стрижки, зацікавлювались моєю роботою, то поступово почали звертатись і за моїми послугами. Тоді я шила одяг на замовлення і ремонтувала його. Кількість клієнтів зростала, на індивідуальний пошив часу фактично не залишалось і з часом я повністю перейшла лише на ремонт одягу».
У 2011 році Наталя вже сама орендувала кімнату, а з часом – дві, де працює й зараз. До ремонту одягу додався пошив постільної білизни, а потім – і чистка пір’яних подушок. Наталя придбала для цього спеціальний апарат.
«Я займаюсь улюбленою справою, клієнтська база у мене велика. Якщо не встигаю щось доробити – беру замовлення додому. В цьому і є переваги власного бізнесу – ти працюєш сама на себе, самостійно приймаєш рішення і сама ж несеш за це відповідальність», – наголошує швея. І додає: «Власний бізнес треба відкривати, не боячись наслідків. Роботи в селах немає, а кожна людина має якийсь хист та здібності. Варто їх розкривати і працювати. Хто стукає – тому відкривають. Я спробувала – вдалося, значить, вийде і в інших».
Зараз Наталя Манзюк повноцінно живе, у неї є чудова сім’я, дорослі діти, улюблена робота. Але серце жінки крає війна. Вона каже: «Я народилась в ростові, там навчалась в молодших класах школи, там мама купила мені мою першу швейну машинку, але зараз я ненавиджу московитів, бо вони зруйнували сталість і віру в завтрашній день. Не скажу, що за час повномасштабного вторгнення зменшилась кількість клієнтів, адже з’явились інші категорії – переселенці та військові. Але я із задоволенням згадую мирні часи, коли перед Днем знань доводилось підшивати по… 80 шкільних штанів. Ото була робота, цілодобова (посміхається). А зараз я з теплотою бережу в серці слова військового з Івано-Франківська, який сказав мені, що так йому ніхто не шив і що він радий, що знайшов таку швею».
Наталя ТКАЧЕНКО
