2 червня у Близнюках помер наш захисник – солдат Андрій Стригунов, який протягом двох років воював у складі ПВС (Пост візуального спостереження).
Варто розповісти, що Пости візуального спостереження за повітряною обстановкою розгортаються в місцях постійної або тимчасової дислокації, по можливості забезпечують достатній огляд повітряного простору і наземної обстановки довкола об’єкту. Особи, призначені для чергування на ПВС, повинні знати способи візуального та слухового виявлення, розпізнавання літаків і інших літальних апаратів, способи визначення напрямку (курсу) і висоти їх польоту, а також порядок складання та передачі донесень про виявлені цілі. Тобто, Андрій Стригунов робив все можливе для того, щоб знищувати ворожі літальні апарати, які несуть смерть. На жаль, у перший же день його довгоочікуваної відпустки додому, серце військового раптово зупинилося.
Власне, Андрій народився та виріс у селі Миролюбівка. Строкову службу проходив у Донецькій військовій частині Міністерства внутрішніх справ телефоністом-зв’язківцем. Повернувшись додому, одружився на коханій дівчині Катерині, і покотилося життя своїм шляхом.
19 березня 2022 року Стригунова мобілізували, і він почав воювати у складі мобільної групи ПВС. На рахунку нашого земляка велика кількість збитих дронів та ракет.
Катерина Стригунова, дружина захисника, каже: «Андрій – надзвичайно добра та щира людина. Він кидав всі власні справи, щоб допомогти іншим. Обожнював свою мирну професію – перед повномасштабним вторгненням був техніком-геофізиком. Воював під Харковом, у Кривому Розі, в Нікополі. В кінці червня цього року повинен був їхати на навчання і переходити, швидше за все, до штурмової бригади. В телефонних розмовах останнім часом скаржився на сильний біль у серці, але особливо звертати увагу на це не збирався. Востаннє я бачила чоловіка 15 січня, коли проводжала у військову частину після нетривалої відпустки. То цього, літнього, перепочинку ми разом чекали довго і мріяли про дні, які проведемо разом. Але… я спішила до Андрія, повертаючись додому потягом зі Львова, де працюю. Зателефонувала йому зранку 2 червня. Він якраз купував цукерки, щоб покласти їх на могилу своїй мамі. А потім був ще один дзвінок, але вже не від Андрія… мені сказали, що мій коханий помер».
4 червня солдата Збройних сил України Андрія Стригунова провели в останній путь його рідні, друзі та побратими. Кожен та кожна, хто наразі захищає Україну від російських окупантів, є героями. Саме цим людям ми завдячуємо можливістю насолоджуватися кожною хвилиною життя. І хоча серце воїна перестало битися не на полі бою, це не зменшує його заслуг перед державою. Розділяємо горе рідних та друзів. Дякуємо Андрієві за захист. Вічна пам’ять воїну.
Ірина Воронкіна
