Цьогоріч в Україні відзначають 140-річчя жіночого руху. Проте не так багато людей знають і про сам рух, і про ту роль, яку він відіграв в історії України.
Більше того, ми – жителі та жительки Харківської області, забуваємо, а дуже часто, навіть не знаємо, що саме у Харкові функціонує перший та поки що єдиний стаціонарний спеціалізований Музей жіночої та гендерної історії, створений представницями та представниками гендерної спільноти за ініціативи громадської активістки та гендерної дослідниці Тетяни Ісаєвої, саме з нею і говорили про те, як працює музей зараз, та про нові проєкти в рамках ювілею жіночого руху.
Через повномасштабне вторгнення московитів пані Тетяна була вимушена виїхати до Австрії, де продовжує активно займатися громадською діяльністю, і постійно тримає руку на пульсі життя Харкова. В Україні Ісаєва залишила чимало важливих проєктів, яким віддала багато сил та шістнадцять років життя. У 2008 році засновано Музей жіночої та гендерної історії, а у 2015 році на його базі було створено Центр гендерної культури, який через три роки переїхав у нове приміщення. Це був перший такий заклад в Україні. Його заснували активістки та активісти, які відстоювали ідеї гендерної рівності. Окремою цікавинкою Центру стала його інтерактивність. Свого часу там проводили різноманітні екскурсії, тренінги, відкриті дискусії, креативні майстерні, майстер-класи тощо. Звісно, повномасштабна війна внесла свої корективи. На певний час Центр довелося закрити. У Харкові тоді було наскільки неспокійно, що про будь-які заходи годі й думати. Проте згодом Центр поступово почав повертатися до життя.
«Музей жіночої та гендерної історії, попри постійні обстріли Харкова, продовжує працювати. У разі потреби мої колеги приходять, відкривають музей і проводять екскурсії, тобто працюють не щодня, а по запиту, – розповідає пані Тетяна. – Цьогоріч Центр гендерної культури, Музей жіночої та гендерної історії та партнерська організація Бюро гендерних стратегій і бюджетування ініціювали відзначення 140-річного ювілею українського жіночого руху. Інформаційну кампанію підтримали як громадські організації та медіа, так і окремі активістки. 2024 рік був обраний не випадково. Адже 8 грудня 1844 року в місті Станіславові заснували «Товариство руських женщин». Його засновницею стала відома громадська діячка та письменниця Наталія Кобринська. Це насправді знакова постать в українському жіночому русі. Адже крім створення першої феміністичної організації, вона разом із Оленою Пчілкою видала важливий для всього руху альманах – «Перший вінок». Також Кобринська відстоювала права жінок на освіту та періодику, мала потужний вплив на багатьох своїх сучасниць».
Заходи до 140-річчя українського жіночого руху стали частиною проєкту «Жінка для жінки: підтримка лідерства ВПО та посилення впливу на прийняття рішень». Він був спрямований на розбудову потенціалу переміщених жінок та дівчат, підтримку жіночого лідерства та посилення їх впливу на прийняття рішень на різних рівнях — від місцевого до національного.
«Ми реалізуємо декілька проєктів, серед яких ЇЇЛЕКТОРІЙ «Творчині української дійсности». Кожної середи, о 18.00 в ефір виходить чергова лекція. Наприклад, 26 червня відбулась лекція про 90 років Українського Жіночого Конгресу. Інформації про цю подію зовсім мало, але лекторка підготувала ексклюзивний матеріал, – пояснює пані Тетяна. – Чим більше я занурююсь в історію жіночого руху, тим більше відкриваю для себе. Хочеться, щоб якомога більше людей знало про визначну роль жінок в становленні України. Також до цієї визначної дати музей реалізує проєкт «Неймовірні». Ми зібрали 72 портрети, намальовані сучасними художниками та художницями, присвячені жінкам України – нашим сучасницям та історичним постатям. Всі картини, а це портрети Кобринської та Кобилянської, Тайри та Пташки тощо, виконані в різних техніках, і вони унікальні. Звісно, можна і 720 портретів намалювати, бо достойних українок безліч, але поки що маємо таку кількість. Четвертого червня в посольстві України в Австрії була відкрита виставка цих портретів, а тепер вона працює в просторі «Домівка», який створено у Відні активними українками. Також за підтримки Українського жіночого фонду нещодавно розпочали проєкт «Будь її голосом». Важливі будь-які – великі й не тільки – інформаційні проєкти. Нам дійсно важливо – вийти із власної «бульбашки», тому ми працюємо над залученням до цієї теми людей не лише феміністично налаштованих, а всіх».
Щодо життя за кордоном та гендерної рівності в Австрії пані Тетяна визнає, що країна цікава, і додає: «Якось я завітала до Дому історії Австрії, де побачила велику кількість жіночих портретів. Думала, що це спеціальна виставка про жінок країни, а виявилося – постійна експозиція, у якій розповідається про австрійську історію. Всі виставки просякнені роллю жінки. А ось в побуті все інакше. Життя в селі має більш патріархальний уклад. Хоча, це те, що я бачу в тих сім’ях, де була. Ще мені подобається Австрія тим, що тут надвідповідальне ставлення до сортування сміття. До всього – це дуже соціальна країна з потужною системою соціального захисту. Звільнити людину з роботи фактично неможливо. До речі, Австрія — одна з трьох країн, яка переписала свій гімн, щоб він став гендерночутливим. Австрійський парламент 12 липня 2011 року змінив текст гімну, який, на думку політиків, порушував права жінок. Фраза «Вітчизну синів великих» замінили на «Вітчизну дочок і синів великих»».
Яким би наповненим та цікавим не було життя за кордоном, але чужина, хоч і привітна, та не рідна. Тетяна Ісаєва мріє про повернення додому, до «своєї дитини» – так вона називає Харківський музей жіночої та гендерної історії, спілкується з колегами по інтернету і продовжує активно втілювати в життя заплановані до 140-річчя жіночого руху проєкти.
Як зазначає Тетяна Ісаєва, незважаючи на певне покращення ситуації щодо гендерної рівноправності в Україні від 1884 року, подальша боротьба за права жінок залишається дуже актуальною. І 140-річчя українського жіночого руху є гарною можливістю посприяти укріпленню позиції жінок у суспільстві. Програма заходів, присвячених цій ювілейній даті, насичена і різноманітна. Від початку січня 2024 року відбуваються тематичні лекторії, публікуються жіночі історії, відзначаються важливі для жіночого руху дати. Ознайомитися з заходами, які вже відбулися та які заплановані, можна за допомогою календаря на жіночій інформаційно-комунікаційній платформі «Простір гендерної культури». Так, можна долучитися до онлайн-зустрічей в рамках ініціативи «ЇЇЛЕКТОРІЙ».
Тетяна Ісаєва бажає читачам і читачкам «Нового життя» якнайшвидшої перемоги над московитами, гендерної рівності, знання і поваги до історії України. «Жіноча історія не має стояти окремо. Вона має стати частиною великої історії великої країни, – наголосила пані Тетяна. Як писала відома українська політикиня, громадська діячка Мілена Рудницька: «Жіночий рух діє у всіх жінках, навіть, коли вони цього не знають і цього не хочуть, навіть, коли вони на словах його відрікаються”.
До відома: Харківський музей гендерної та жіночої історії є першим та єдиним в Україні, на пострадянському просторі та у Східній Європі музеєм для діалогу про гендер та гендерну рівність. Наразі він знаходиться за адресою: Харків, проспект Героїв Харкова, 124-а. Якщо ви бажаєте особисто його відвідати, то телефонуйте за номерами: +38 (050) 608-66-64, +38 (057) 756-56-62 або ж пишіть на електронну пошту genderculturecentre@gmail.com
Власне, Музей створено у 2008 році в рамках проєкту «Створимо музей про себе!». У 2009 році музей отримав відзнаку Інформаційно-консультативного жіночого центру «За гендерну рівновагу», взяв участь у 2-му Міжнародному конгресі жіночих музеїв (Бонн, Німеччина) і став членом Міжнародної мережі жіночих музеїв. У 2010 році музей взяв участь у 3-му Міжнародному конгресі жіночих музеїв (Буенос-Айрес, Аргентина) і з 2014 року є членом Міжнародної асоціації жіночих музеїв. У музею є сайт, який за роки існування перетворився на потужний ресурс з гендерної проблематики. У 2010 р. запрацювала віртуальна версія музею, завдяки якій експозиції можуть відвідати не тільки жителі та жительки чи гості Харкова, але й усі, кому ця тематика цікава, в тому числі й англомовна аудиторія. Завдяки допомозі волонтерок частину його експозицій перекладено англійською. Реальні та віртуальні експозиції містять потужну базу статистичних та візуальних даних.
Представниці італійського жіночого клубу «CIRCOLO DELLA ROSA», що активно працює в Мілані, подарували українському музею девіз: «Ми — мрія жінок, котрі жили вчора, і пам’ять жінок, котрі житимуть завтра…». Засновниці й творці українського гендерного музею продовжують ці рядки: «Ми — жінки, котрі живуть сьогодні й пишуть історію сьогодні, намагаємося відтворити сторінки історії невідомої, несправедливо забутої, і записати, що і як відбувається на наших очах… Історію пишемо, творимо, зберігаємо…».
Ірина ВОРОНКІНА
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
.
