Книга пам’яті загиблих
Встає світанок в тиші, мовчки,
Вітри шепочуть тихо, біль.
Земля в сльозах, і серце стогне,
За тих, хто впав за вільний рід.
Під небом синім, в полі бою,
Вони стояли, мов стіна.
Вогонь і дим, і сталь шипіла,
Та не зламалась їхня сила.
Життя своє віддали вічне,
Щоб ми могли у мирі жить.
Їх пам’ятає рідна нива,
Їх пам’ятає рідний дім.
Квітки весняні розквітають,
Душа співає вічний спів.
Хай пам’ять в серці не згасає,
Про тих, хто впав за наші дні.
І їхній подвиг — вічний спомин,
Як знак, що вільні ми завжди.
Нехай в молитвах наші душі
Шанують їх в своїй серцях.
Війна не знає меж, не знає волі
Вогонь у небі, дим над полем,
Земля риданням сповнена навколо.
І чути крик, і плач, і біль,
Війна не знає меж, не знає волі.
Зруйновані домівки, зламані мости,
Лишають шрами на серцях і душах.
Сліди війни, як темінь гіркоти,
Проходять крізь роки і світлом тушать.
Та в серці кожного, хто став на шлях,
Є віра в мир, є сила непохитна.
І крізь руїни, попіл й страх,
Зросте життя, коли весна розквітне.
Ми будем пам’ятати тих,
Хто віддав душу за свободу рідну.
І серед ночі, серед снів своїх,
Молити будемо про долю мирну.
І все на світі треба пережити
І все на світі треба пережити,
Смиренно й гордо крізь пітьму пройти.
Навчитися любити й відпустити,
Прийняти втрати й далі йти.
Із болем в серці знову посміхатись,
Коли у грудях стиснутий клубок.
Навчитися в житті не відступати
І в кожних труднощах шукати свій урок.
І все на світі треба зрозуміти .
Чому печаль приходить в наші дні ?
Чому крізь сльози інколи важливо
Шукати промені в нічній імлі?
Усе мине і радість, і тривога,
Залишиться лиш спокій у душі.
І будеш знати – кожна твоя ноша
Вела до світла, хоч були дощі.
