«Я хочу і буду військовослужбовицею, – каже восьмикласниця Близнюківського ліцею Руслана Цяпка. – З шостого класу виношую мрію про вступ до Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою».
Все більше дівчат мріють здобути військову професію, бо відчувають в собі сили і мають волю до втілення запланованого в життя. Наразі в Україні функціонують 27 військових ліцеїв та ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою. Як правило, вступають туди після закінчення 9 класу, але у 2021 році почали набирати хлопців після 7 класу, а з початком повномасштабного вторгнення – набирають і дівчат такого ж віку.
Що спонукає школярок змінювати своє звичне життя і ставати студентками військових ліцеїв, – дізнавались журналістки «Нового життя» у трьох близнюківок, які без сумніву своє майбутнє бачать у захисті Батьківщини.
Катерина КОЛОСОК
Успішна волейболістка, капітанка районної команди Катерина Колосок не відразу визначилась з майбутньою професією. Але зараз вона закінчує магістратуру Харківського Національного університету цивільного захисту України і вже рік працює за спеціальністю в Головному управлінні Державної служби надзвичайних ситуацій в Київській області.
«Я з кожним днем впевнююсь все більше в тому, що обрала правильний професійний шлях і знаходжусь на своєму місці, – каже Катерина. – Курсантське життя в казармах дало певне загартування та підготовку до майбутніх випробувань. А спортивна психологія, вихована з дитинства у Близнюківській ДЮСШ, теж відіграє важливу роль у моєму особистісному становленні. Саме тому мені не було надто важко, коли пари проходили в підвалі під обстрілами, коли на навчальній практиці я бачила наслідки пожеж чи дорожньо-транспортних пригод, та й зараз я веду напрямок потопельників Київської області. А це робота не для слабодухих».
Рятувати, захищати, допомагати – для Катерини Колосок ці слова завжди були і залишаються девізом життя. Вона каже: «Моє призначення – служити Україні, і я це роблю із задоволенням, бо це моє життя і мій власний вибір»
Анна РЯБЕНКО
У 2021 році до численних вихованців Харківської військової гімназії «Кадетський корпус» доєдналась Анна Рябенко. У 13 років вона сказала своїй мамі: «Я вирішила далі навчатись у Харківській Державній гімназії з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус». Відмовляти мене немає сенсу». Рішення продовжити навчання в іншому закладі прийняла, бо було цікаво спробувати щось нове, а ще перевірити себе на «слабо». Крім того, в майбутньому планувала опанувати професію, пов’язану з правоохоронними органами, тож потрібна була ще й фізична підготовка. «Отримати відповідні навички у Близнюках неможливо, то й вибір упав саме на Харківський «Кадетський корпус», про який чула та читала багато цікавого, – каже кадетка. – До слова, одним із поштовхів до навчання саме тут стала стаття про Іллю Пономаренка в газеті «Нове життя». У серпні під спекотним сонцем в берцях та військовій формі ми, першокурсники, проводили безліч годин на плацу, готуючись до присяги. Думаю, що я витримала це катування тільки завдяки витривалості, закладеної в мене танцями, адже я декілька років тренувалася в танцювальному клубі Sky Hall».
За час навчання близнюківка отримала величезний досвід, набула багато нових знань і навичок, а також впевнилася у своєму бажанні продовжувати йти обраним шляхом. В минулому році вона закінчила кадетський корпус і вступила до Харківського Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, то зараз є студенткою ІІ курсу.
Вищий навчальний заклад з початком повномасштабного вторгнення московитів перебазовано до Полтави, де й здобуває знання серед інших наша землячка. «Я не жалкую про свій вибір. Більше того, пройшовши такий шлях, недоречно сходити з нього, – каже Анна. – Я буду військовою юристкою. Ця професія наразі є необхідною та корисною як ніколи, що дасть змогу допомагати тим, хто потребуватиме, та й зростати професійно. Своє майбутнє я бачу лише таким. Служіння Батьківщині передусім».
Руслана ЦЯПКА
Руслана Цяпка змалечку займається гирьовим спортом, є багаторазовою чемпіонкою змагань як місцевого, обласного, так і державного рівнів. Вона фізично загартована і впевнена у своїх силах: «Я точно знаю, чого хочу, і розумію, настільки непросто мені буде досягати мети, але я готова до випробувань і своє рішення міняти не буду».
За два роки з часу, коли була сформована мрія, школярка вивчила всі вимоги вступу та навчання у військовому закладі, поспілкувалася з випускниками Харківського кадетського корпусу і почала посилені тренування. «Я думаю, що зможу здати спортивні нормативи на високому рівні , – каже гирьовичка. – Ось тільки виявилось, що відтискатися від землі не вмію, але на характері точно витягну необхідну кількість. У мене так неодноразово бувало на змаганнях. Здавалось, все – межа сил і можливостей, а потім відчуваю: таки можу ще!».
Батько Руслани – військовий, і вона впевнена, що її майбутнє буде пов’язане саме з цим видом професійної діяльності. «Попри те, що мама запевняє: у разі, якщо буде важко, ми тебе відразу заберемо додому, – я навіть думки такої не припускаю, – каже Руслана.- Адже робитиму все можливе, щоб бути достойною ученицею ліцею, і в подальшому – військовослужбовицею».
Щоб донька мала змогу пройти вступні іспити, її мама сіла за кермо автівки і вперше в житті вирушила у довгу дорогу, проїхавши понад 1000 кілометрів в один бік. Це була виснажлива подорож, до якої додалась застуда абітурієнтки. То бігти крос та здавати всі спортивні нормативи Руслані довелось з високою температурою, що, звісно, вплинуло на кінцевий результат.
«Я дуже боялась щось зробити не так, хвилювалась за маму, за те, який результат покажу на тестах, – згадує дівчина. – Та ще й фізично почувалась погано, то, на превеликий жаль, через кашель мене зняли з кросу, що не дозволило стати студенткою у цьому році».
Незважаючи на так звану поразку, Руслана Цяпка тільки ще більше впевнилася у своїй мрії досягти бажаного. «Рік мине швидко, а мені це дасть час підтягнутися як в навчанні, так і в фізичному розвитку, – каже вона – Я тепер впевнена на всі сто відсотків, що страх – то поганий порадник, який лише розхолоджує. Крім того, я тепер знаю сам процес проходження іспитів та й познайомилась з дівчатами з інших областей, які, як і я, прагнуть бути серед учасниць Сил Оборони».
Руслана має власну думку щодо ролі жінок в армії, яку в жодному разі не вважає особливою чи відмінною від ролі чоловіків: «У нашій країні триває війна, розпочата армією рф, то ж усі люди будь-якого віку, незважаючи на стать, повинні робити все можливе для наближення перемоги над ворогом».
***
Як повідомляє АрміяInform (https://armyinform.com.ua/2024/06/08/u-ministerstvi-oborony-rozpovily-skilky-zhinok-sluzhyt-u-lavah-zsu/), за даними заступниці Міністра оборони України Наталіії Калмикової станом на червень 2024 року у Збройних силах України служить понад 67 000 жінок, із яких 48 000 – військовослужбовиці.
Ірина ВОРОНКІНА
Матеріал створено в партнерстві з Волинським прес-клубом
