Ольга СКРИПНИК. До хати рідної

БІЖИТЬ СТЕЖИНА, стоптана роками
До хати рідної…у шпоришевий двір,
Де Доля найріднішими руками
Тримає писаний роками твір.
А в ньому все : і вечори, і ранки,
Міцні морози і весни розмай,
Любов і сум приходили до ганку.
І тричі був весільний коровай.
А потім онучат бадьорі ніжки
Несли до хати щастя повен міх…
Все пам’ятає стоптана доріжка,
Двір береже розмови, жарти, сміх.
…Старенька Доля в Господа питає:
– Ще є про що писати, чи вже край ?
І крадькома сльозинку витирає – Їй до душі земний, родинний рай.
Візьми, мій Боже, твір у свої руки
І допиши сторінку, хоч одну !
Аби звучали в хаті рідні звуки
І двір зустрів ще не одну весну.
Бажання це не можна замінити
Ні на один життєвий подарунок!
Воно – в мені ! І завжди буде жити,
Як неповторний Мамин поцілунок..