Валентина Миколаївна Рябченко працює лікаркою ветеринарної медицини з 1996 року. Після навчання у Харківській ветеринарній академії її скерували працювати в колгосп.
Любов до тварин і відданість справі близнюківських ветеринарок
Іноді Валентина Рябченко пише вірші. Один з них до уваги читачів “Нового життя”
Знову повертаюсь у стареньку хату
Знову повертаюсь у стареньку хату.
У сінях сорочка батькова висить.
Я її торкнуся, наче бачу тата,
Тихо-тихо повертаюсь у дитинства мить.
Вже ніхто не кличе кішку біля ганку,
І з даху лелека в вирій відлетів,
Не вітає півень сонце на світанку,
І стоїть самотньо будка, де собака жив.
Та дарма додолу падають горіхи
Яблука барвисті у траві лежать
Щедро сипле вітер терен, як намисто,
По дворі ганяє листя – нікому змітать.
Виноградні лози заплели подвір’я,
Лист з солодким гроном в гіллях заблукав…
Тут моє співало-відгуло весілля,
Тут в сльозах останню шану я батькам віддав
Хтось напевно скаже – в світі місць багато
І ведуть за обрій кращих сто доріг…
Та одну стежину в серце не забрати,
І чомусь тримає душу лиш один поріг.
В стіни, де родився, повертайся знову.
Тільки тут поринеш в світ дитячих мрій,
В тиху колискову – матері розмову,
А тому стареньку хату не забудь! Не смій!
