З багатьох сімей, які проживають у Близнюківській громаді, пішли на фронт чоловіки, а деінде і жінки, щоб захистити рідну землю від російської нечисті.
У родині Тетяни Чернишової із села Зубового Софіївського старостинського округу воюють чоловік Станіслав та син Олег.
Станіслав пішов на фронт у липні 2022 року. «Я служу у складі 46 десантно-штурмової бригади, – каже захисник. – Наразі стоїмо на Покровському напрямку. Двічі я був поранений, підлікувався трішки і знову на фронт до побратимів. На передовій зараз дуже важко, багато хлопців гине через брак зброї. Але я вірю, що нам вдасться загнати російського звіра в його лігво, бо ми ж вдома, на своїй землі, яка й допомагає вижити».
Олега мобілізували у цьому році. Після нетривалого перебування у військовому навчальному центрі зараз він воює у складі 425 штурмової бригади, захищаючи Донецький напрямок. Зв’язок із сім’єю намагається тримати постійно, але для матері того мало, хвилюється за свою кровинку.
Варто додати, що в цій сім’ї є ще два сини – Ігор та Сергій. Ігор живе з родиною у Дніпрі, а одинадцятикласник Сергій – головна підтримка матері. Юнак мріє про перемогу, повернення батька та брата додому і вступ до Харківського автодорожнього університету.
та сином Сергієм
“Зараз я домогосподарка, – каже Тетяна. – Пораюсь по господарству і чекаю закінчення війни. Нещодавно протягом місяця чоловік не виходив на зв’язок. Це неймовірно страшно, то розумію дружин тих захисників, яких вважають зниклими безвісти. Добре, що хоч наймолодший син поруч зі мною. Сергій допомагає мені у всьому і підтримує морально, бо зараз він вдома головний».
Попри російську агресію, життя триває, і родина Тетяни стає більшою. «Жіноче щастя в дітях та онуках, – ділиться Чернишова. – А я в цьому сенсі багата, бо маю вже трьох онуків – Костика, Злату та тримісячного Тимофійка. Дуже хочу зібрати всю сім’ю за одним столом, як раніше – до війни. Вірю, що так і буде! А віра й дає наснагу та впевненість у завтрашньому дні».
Ірина ВОРОНКІНА
