Щодня потребують допомоги наші захисники та захисниці, адже за їхніми спинами – Україна! То й працюють волонтери не зупиняючись, бо розуміють важливість своєї роботи. Спілкуючись з янголами добра – так ми називаємо волонтерів та волонтерок, з’являється усвідомлення того, що ці люди живуть іншим життям, – насправді патріотичним та спрямованим на добро.
Зовсім трішки відхилила завісу свого волонтерського життя дружина загиблого воїна Таїсія, яка завітала до редакції «Нового життя» у справах.
«Мій чоловік військовий батальйону «Карпатська Січ», то спочатку я збирала речі, необхідні йому, і відвозила на фронт, але після його смерті не змогла відмовити у допомозі його побратимам, – каже Таїсія. – Моїми головними помічницями є мама Світлана Петрівна та сестра Ангеліна. Коли розширилось коло підрозділів, які я з друзями забезпечую необхідним, почали долучатись і односельці з Олександрівки Бурбулатівського старостинського округу, – це Юлія Криця, Олена Іванова, Наталія Палагута, Ольга Колобиліна, Тетяна Кулак, моя двоюрідна сестра Анжела Плішан. Я щиро вдячна цим жінкам за їхню безцінну допомогу і золоті руки, адже їхню домашню випічку обожнюють захисники».
Волонтерська група, з якою працює Таїсія, невелика, але надійна і давно спрацьована. До складу цього осередку входять Алла Вольф, Алевтина Булгакова, сестри Плішан, Василь Олексюк, Сергій Рудик і Дар’я.
«Кожен та кожна з нас виконують свою функцію, головною метою роботи є забезпечення потреб військових, – наголошує волонтерка. – Наразі ми обслуговуємо 55 батальйон, 3 ОШБ, 411 полк «Яструби безпілотних систем» та й інших, хто знаходить нас в мережі та просить про термінову допомогу. – Другого січня з Олексюком відвозили на Покровський напрямок продукти харчування, окопні свічки, газові грілки, теплі шкарпетки, зарядну станцію EcoFlow. Зпгалом вантажимо автівку тим, про що просять захисники, – це вологі серветки, сухі душі, ліки від сезонних захворювань, маскувальні сітки, їжу швидкого приготування, скати на автівки, дрони, павербанки, антитепловізорні плащі, спальники, тепловізори. Іноді важко виконати замовлення, бо не вистачає коштів, але ми робимо все можливе, щоб таки привезти необхідне. Адже ціною того, що бракує навіть якоїсь дрібниці, може стати людське життя».
Фото надала Таїсія
Ми не маємо права розголошувати, на якому напрямку воює та чи інша військова частина, та це в даному контексті і не має сенсу. Просто прочитайте один із дописів волонтерки:
«Як дістали ці волонтери!!! Все просять і просять…Ніяк не нажруться». «Не треба про війну…Життя прекрасне…» Ти ходиш на роботу, зустрічаєшся з друзями, скаржишся, що війна дістала… Під пляшку горілки в барі горлаєш «Ой, у лузі червона калина». На свята одягаєш вишиванку і в соцмережах така гарна з постом, як ти любиш Україну…І не треба про війну, втомилася…
І є інше життя -моє і таких, як я.
Ти постійно на телефоні… Живеш від дзвінка до дзвінка. Збираєш, фасуєш, відправляєш, не бачиш родину і починаєш ненавидіти людей…
Щоразу говориш, що це остання поїздка на фронт… що вже немає сил…ВСЕ – МЕЖА…
А потім бачиш очі хлопців, які отримали допомогу. Сумні, заморені, але щасливі, бо їх почули, про них не забули…
А при зустрічі вони обіймають тебе, як стару знайому, і щиро дякують… А ти не знаєш, що казати, просто бурмочеш: Бережіть себе!
Шпиталь… Ти бачиш хлопців, які здолали саму смерть, які вийшли з пекла… У кожного своя історія…Ти привозиш їм найпростіше: постільну та спідню білизну, штани, миючі засоби і багато смаколиків… А вони радіють, мов діти, бо про них пам’ятають… А ти знову не знаєш, що казати, і просто бурмочеш: Бережіть себе!
Збір потреби хлопцям, які на «нулі»… Ось вже все зібрали!!! А вже не треба, бо вони не повернулись з позицій… Не повернулись ті, хто став для тебе дорогим і рідним…
А ти не знаєш, що робити, і вже нікому бурмотіти: Бережіть себе! Тоді просто плачеш…
А потім телефонний дзвінок від мами бійця, якого вже немає серед живих…Просто твій номер останній в його телефоні, бо набирав тобі, щоб щось замовити або просто подякувати…
А вона (мама) говорить, говорить, а ти не можеш розібрати слів, бо горе настільки сильне, що ти не чуєш, що тобі кричать в слухавку, і не знаєш, що сказати…
Оговтатись часу немає, бо наступний дзвінок від рідних бійця, який вже 23 дні не виходить на зв’язок, а вони не мають ніякої інформації, крім номера військової частини. Рідні просять допомогти і дізнатися хоч щось… А ти заспокоюєш їх, хоча сама вже все розумієш…
А ще людська байдужість…
А ще список потреб, який більшає і більшає… А ти не знаєш, що закривати в першу чергу, бо всі свої, бо всі рідні…
Ти витираєш сльози і йдеш збирати, фасувати, відправляти… Сука – війна, я ненавиджу тебе!»
Додати щось неможливо та й неважливі інші слова, залишається прохання: НЕ СТІЙТЕ ОСТОРОНЬ ПРОХАНЬ ВОЛОНТЕРІВ, ДОНАТЬТЕ ДОПОМАГАЙТЕ В СИЛУ СВОЇХ МОЖЛИВОСТЕЙ.
Своєю діяльністю янголи добра дають силу захисникам/захисницям, за спинами яких, попри страшні реалії воєнного сьогодення, дехто веде веселий спосіб життя!
Ірина ВОРОНКІНА
